- …Я бачу чорні тіні!…вони все ближче!…Бачу намети, рознесені вітром по пустелі!…намети, забризкані кров’ю!…наші юнаки гинуть!…ніхто не насипає над ними насипу з каменів!… Хаул, дух, що служить Таніт, розлючений і шаліє!… Хаул гнівається!… Хаул зв’язує і розв’язує вузол щастя й нещастя, радості й сліз, життя й смерті… Ніде не видно наших воїнів! ... шакали виють на кільватері!... Біліють на сонці кості народу Таніт!
Їй відповів різкий чоловічий голос, і знову вона продовжила свою натхненну пісню:
- Духи божевілля оволоділи вами!... Ви втратили зір!... Помста чорним полотном покрила ваш розум!... Таніт, о Таніт!
Чоловік перебив її істеричним криком, а потім вона сказала те, чого не було чути в наметі. Увійшла стара жінка. В’язень глянув на неї.
- Сахіра хоче, щоб ми згорнули табір і втекли, — злякано пробурмотіла вона. — Тухурта сказав: ні! Тухурта — син Уа. Тухурта не любить Лельхін. Завтра ти помреш у битві з левом. Але сьогодні ввечері ти пізнаєш деба. Цього хоче Сахіра Лельхін. Цього хоче Аштарет. Тухурта сказав: добре!
- Деба?... Деба — це ж гієна, чи не так? – здивувався він.
- Деба — це кохання[20], — відповіла стара.
Символ богині Таніт на стелі в Тіпасі
Вночі Лельхін увійшла до намету. У руці вона тримала кам'яний ніж з висіченими символами богині Таніт. Вона стала навколішки й перерізала мотузки на зап’ястях і щиколотках римлянина. Потім тихо сказала:
- Мій час настав. Богиня Таніт подарувала мені цю ніч, першу й останню. Це звичай жриць Таніт-Аштарет. Вона зробить нам постіль зі своєї шати. Вона дала мені тебе з усіх людей Землі. Наші шляхи, як шляхи зірок, що повинні зустрітися, хоч небо неосяжне і не має кінця. Аштарет баракет! Таніт барракет!
Вона лягла поруч і прошепотіла:
- Приклади мене, як печать на своє серце, як печать до руки своєї, бо любов сильна, як смерть, і її смолоскипи - смолоскипи вогню й полум'я. Люби мене, поки не з'явиться кров в сірості світанку. Ти будеш першим і останнім. Моє серце більше не побачить світанку.
Він не вимовив жодного слова аж до ранку, коли сплячий табір затоптала лавина кінських копит під бойовий рев когорти, що прибула з Цесарської Мавританії мордувати варварів.
- Ми беремо цю прекрасну дикунку, пане, — сказав командир когорти, вказуючи на Лельхін, прив’язану до сідла його коня, - як трофей нашої перемоги. Вона прикрасить лупанарій у Типасі, де вам завжди раді.
Від'їжджаючи, Марк Емілій не дивився на неї. Він забрав із намету кам'яний ніж зі знаками Таніт і попрощався з левом, який збирався вбити його в помсту за Уа. Він стояв над глибокою, оточеною палісадом дірою в землі й метав стрілу за стрілою зі свого лука, доки тварина не перестала смикатися.
У Тамугаді його зустріли так, ніби він воскрес із мертвих. Одразу після прибуття він відіслав мавританський ескорт, послав за ним шпигуна, а потім закрився у своєму палаці й припинив зв’язок будь з ким. За нього правив претор. У Тамугаді та Ламбаезісі шепотом ходили чутки, що легат захворів після небезпечної пригоди в пустелі. Цілий день він сидів на мармуровій лавці біля басейну з фонтаном, пив кіпрське вино і мовчав. Була в ньому та найглибша тиша, під час якої людина шукає дорогу до смерті.
Шпигун повернувся через шістнадцять днів і повідомив:
- Вона в лупанарі Тіпаси, але для них від неї ніякої користі. Порізала собі вени. Її вдалося врятувати, але невідомо, чи дні її не злічені. Вона лежить прив’язаною до ліжка, щоб не могла завдати собі шкоди вдруге. Вони силою вливають їй молоко до рота.
Вдосвіта Марк Емілій покинув місто, сказавши охороні, що хоче проїхатися околицями на самоті. Він попрямував на північ. У Куікулі, куди він прибув наступного дня, побачив натовп; люди висміювали напівбожевільного бербера, який шукав свою дружину. Він ходив від одного до другого, дивився кожному в обличчя і запитував:
- Ти не бачив моєї дружини, красуні Анайі?
Йому відповідали глузливим сміхом. Раптом хтось крикнув:
- Навіщо вона тобі? Знайди собі іншу!
- Мені не потрібні ваші жінки, — серйозно сказав бербер. — У ваших жінок немає гордості, вони суки.
Чернь здригнулася, у варвара посипалися образи й каміння. Марк Емілій вийшов із натовпу й крикнув:
- Satis![21]
Натовп завмер в очікуванні, а він підійшов до бербера й запитав:
- Що сталося з твоєю дружиною, друже?
- Її викрали, пане, і я знаю, що її притягли сюди. Змилуйся, допоможи мені!
Марк кивнув сотникові, що стояв у натовпі, і показав йому перстень.
- Коменданта гарнізону до мене! Бігом!
А командирові він прошепотів крізь зуби:
20
"Деба" мовою сахарських кочівників — гієна (частини її тіла мають магічну силу збуджувати кохання) і водночас божевільне кохання.