У свою чергу, проблематика сучасного інтересу до Хаузера в аспекті політичної головоломки більше не зосереджуються на питаннях: "баденський дім" чи "баварський дім"?, на припущеннях, нібито Хаузер був позашлюбним сином Наполеона, або про те, чи була смерть знайди політичним убивством, оскільки останнє не викликає сумнівів. Цей "політичний сюжет" сьогодні постає в теософській або месіанічно-окультній версії. Згідно з нею, Хаузер мав відіграти роль Месії в Європі (у Швейцарії виходить періодичне видання "Каспар Хаузер – дитина Європи"), вирішальну роль для континенту у вічній боротьбі Добра і Зла, роль рятівника. Найбільш рішучий прихильник цієї теорії (вже майже сто років) Петер Традовський у книзі "Каспар Хаузер, або Боротьба за дух, внесок у розуміння ХІХ і ХХ століть" (1980) провів паралель між смертю Каспара та Голгофою Христа, а потім заявив: "Хаузер, як спадкоємець престолу Бадену, мав надати соціального вигляду Карлсруе те, що дух Гете створив для Центральної Європи". З цим можна погодитися настільки, що «дух Гете» — Гете настільки закоханий у Наполеона, що для багатьох німців це межувало з грубо зрозумілою національною зрадою — є духом наполеонівської ідеї об’єднання Європи на основі антифеодальних законів, духу визволення нар. Після падіння Бонапарта йому не вистачало наступника. Традовський звужує це питання до самої Німеччини, припускаючи, що у вирішальний момент – під час Весни Народів (1848 р.) – Німеччині забракло Хаузера як харизматичного лідера, який би на чолі демократичних елементів протистояв силі німецького зла, символом якого була Пруссія.
Гаразд, але яке відношення до цього має Людвіг II Віттельсбах? Має, терпіння!
Людвіг завжди мене інтригував; Я багато читав про драму на озері Штарнберг і нарешті моя стомлена голова породила сон. Це був дивний кошмар, у якому я грав роль сатрапа, який бажав задовольнити свою цікавість. Для цього я викликав начальників поліції, розвідки та контррозвідки і спитав, хто найрозумніший у світі. Вони відповіли, що я. Тому я запитав, хто другий мудрий. Потім згадали ім'я лауреата Нобелівської премії та денінської, людини, яка в очах народу була пророком і святим.
- Де цей чоловік?
- Ось, екселенція.
- О так... Це чудово, а де він живе?
- У нас, екселенція.
- Дебіли! – крикнув я, – це ясно, я питаю, де він саме живе!
- У нас, екселенція.
Тут я збентежився.
- За що?
- Профілактично, згідно указу про охорону нашого довкілля, екселенція.
У камері сидів старець, нерухомий, як воскова статуя. Побачивши мене, він лише звів свої спокійні очі, в яких я побачив презирство та байдужість. Мене образив цей погляд. Стривай, розумнику, - подумав я, - подивимося, чи допоможуть тобі твої нагороди, грамоти і звання. Але спершу дай мені якусь пораду, а вже потім я зроблю тобі "куку". І я порушив мовчанку:
- Ти знаєш, хто я?
- Зозуля, — відповів він, усміхаючись.
Я здригнувся і подумав, що не хотів би, щоб мене судив цей чоловік.
- Маєш рацію, — сказав старий, — я б наказав тебе повісити.
Тоді я зрозумів, що він читає думки, і згадав, звідки я знав його обличчя: це було обличчя Авіценни[1].
- Що ти знаєш про мене?
- Що ти прийшов за порадою, – знову посміхнувся він.
Я сів біля нього на нарах і вдягнув свій голос у новий одяг:
- Вибач мені за мої погані думки, але я... я так подумав навмисне, бажаючи перевірити, чи справді ти читаєш чужі думки і заглядаєш всередину серця. Але подивись ще глибше, і побачиш, що я дуже поважаю тебе і готовий негайно звільнити, якщо ти тільки скажеш мені, як знайти ключ до таємниці Людвіга.
- Це просто, - сказав професор, - про це говорить один старий малюнок.
- Де він?
- Я бачив його за кордоном, пам’ятаю, в якій бібліотеці. Якщо ти хочеш його, то повинен відправити мене туди...
- А ти його привезеш?
- Ні, я його пришлю, мій приятель, щоб ти допитав його на допиті п'ятого ступеню. Він тобі все розкаже.
Я вважав за краще не ризикувати з тортурами - він був старий і міг померти. Я відпустив його. Вранці я отримав листа. Всередині був фотографічний відбиток із зображенням обличчя молодої людини, а на звороті два англійських слова: GO HOME! Я хотів уважніше роздивитися це обличчя, але у вікно пробилося сонячне світло і задзвонив будильник.