Шипів зробилося більше, ніж троянд. Троянди були розтоптані пруссаками — він зненавидів пруссаків. Він мстить в стилі пригніченої мурашки: перестає залучати прусських артистів, які охоче приїжджають, бо Людвіг зробив Мюнхен столицею справжньої культури й мистецтва, він викидає зі своєї армії прусських музикантів і відмовляється від послуг великого прусського дантиста; прусацтво — це покидьки, яких він зневажає, а поважає лише Бісмарка, що я цілком розумію, хоч цей поляк підбурював росіян, які придушували визвольні рухи моєї батьківщини: "Бийте поляків, щоб їм розхотівалося жити; мені їх шкода, але якщо ми хочемо вижити, нам нічого не залишається, як їх винищити. Вовк теж не винен, його Бог створив таким, яким він є, і якщо хтось його дістає, то він його вбиває". Якби лелека з Бісмарком сів на дах польського дому, ми мали б кращу історію, але лелеки, що приносили державних мужів такого класу, Польщу тоді оминали.
"Події 1870-71 років" повністю відбили охоту Людвіга до війни і політики. Історичну прусську перемогу під Седаном він проігнорував у показній формі — навіть не хотів читати телеграму про це, і випадок став відомим на всю Європу. Він наказав розставити дивани для своїх солтат-охоронців, щоб вони не перевтомлювалися; він разом із війною стер зі своєї пам’яті воїнів-воїнів. Коли в Мюнхен приїжджали глави іноземних держав, він їхав у провінцію, щоб їх не бачити. Він відкинув політичне керівництво країни, залишивши уряд міністрам, з якими спілкувався листами. У Баварії він дбав про людей і мистецтво, але решту внутрішніх справ, а також міжнародну дипломатію вважав "персоною нон грата" свого життя. Як могло бути інакше, адже головним пристрастю баварських політиків того часу була запекла боротьба між прихильниками прусського "Kulturkampf" і так званими старокатоликами? Будь-яка нетерпимість і її похідні викликали у Людвіга огиду.
Йому просто набридла ця "mysterium iniquitatis", таємниця зла, яка проходить брудною ниткою через історію світу. Вбивство і поневіряння, жорстокість і зрада, насильство і підлість; війни, в яких люди не хочуть воювати, але їм доводиться в них гинути; політика, яка є шахрайством і яка видає себе за благодійність; революції, що пожирають революціонерів і викликають у людей смертельне розчарування; влада, яка замінює культуру і науку, одурманює і змушує можновладців погано чути заклики знизу. Варварська яма, де подібні до лемурів маріонетки нападають одна на одну та виконують огидний балет, який веде до самознищення. Що залишається, як не внутрішня пригода у фаталістичному космосі зла, про який говорив Бальзак: людство не вагається між добром і злом, а між злом і чимось ще гіршим. Людвіг Віттельсбах обрав добро, недосяжний ідеал, але інший мудрець, Г. Б. Шоу, вчить: "ідеали — як зірки. Ви не можете їх досягти, але ви можете зорієнтуватися по ним". Він скерував свій корабель до самотньої казкової зірки.
Самотність на "баварському морі", озері Хімзеє, у човні та перевдягнувшись в Лоенгріна. Самотність на його островах. Самотність на Трояндовому Острові. Самотність у лісових притулках. Самотність у порожніх замках, безкрайніх горах і селянських хатах. Королівський двір, що складається з секретаря, перукаря, дюжини слуг і тірольських горян, поки він спав на скелях, загорнувшись в плед. Довгі розмови з самим собою — він все рідше спілкувався з людьми, а з тими, хто взагалі нічого не знався ні в мистецтві, ні в музиці, ні в поезії, не хотів. Самотність у руїнах і бубнючі звуки "Персня Нібелунгів". Королівська меланхолія під час великих театральних і оперних вистав, за зачиненими дверима, без публіки, для одного глядача. Він сидів у своїй ложі над океаном порожніх крісел, а музиканти й актори грали лише для нього. Це було втіленням максим Тіберія ("Лише на самоті ти в компанії") та Ортеги-і-Гассета ("Лише в самотності людина є насправді собою").