У середині восьмидесятих років міністр фінансів Рідель виступив проти того, щоб продовжувати платити за фантазії монарха, який хотів побудувати баварський Тадж-Махал, оскільки закохався в Індії (він називав її "країною своєї мрії").
- "Привілеєм трону є те, що королю ні в чому не відмовляють!" – вигукнув Людвіг.
Але влада твердо стояла в опозиції. Тоді хазяїн Нойшванштайну пригрозив створити новий кабінет з кухарчиків на чолі з перукарем, і якщо це не вдасться, він накаже шукати королівство, на яке можна було б обміняти Баварію - королівство могло бути менше, аби тільки він міг би правити там як Людовик XIV! Водночас він просив у Ротшильдів і перського шаха позику, планував... пограбування банку, і врешті звернувся до французів... Це вже було небезпечно - Франція могла купити його союз чи нейтралітет у майбутньому конфлікту з Рейхом. У Берліні пильна рука натиснула червону кнопку...
Комісія психіатрів, призначена урядом Баварії, жоден з яких не бачив "хворого", винесла постанову; її варто процитувати, тому що це зразок медичного висновку з заочної політичної експертизи:
"Ми одноголосно засвідчуємо, що:
1. Розум Його Королівської Величності перебуває в стані далекосяжних збурень: Його
Королевська Величність страждає від тієї форми психічної хвороби, яку добре знають
досвідчені алієністи і яка називається "параноя".
2. Беручи до уваги характер цієї хвороби, її повільний розвиток, безперервність і
тривалість протягом багатьох років, ми вважаємо її невиліковною і заявляємо, що Його
Величність буде все більше втрачати свою інтелектуальну силу.
3. Оскільки хвороба повністю знищила здатність Його Величності до самовизначення, ми
вважаємо його нездатним здійснювати владу, і то не на рік, а на все життя.
Мюнхен 8 червня 1886 року.
Доктор фон Гудден, доктор Хаген, доктор Граші та доктор Хабріх».
Потім до короля були послані чиновники, щоб оголосити, що він є божевільним, позбавлений престолу та заарештований. Але люблячі його селяни й горяни, почувши про це, розлютилися, накинулися на комісарів, віддали їх до рук королівських жандармів, і державний переворот провалився. Однак через кілька годин Людвіг, який ненавидів насильство, розсміявся і відпустив спійманих вовків.
Наступна атака була проведена спритніше, король був ув'язнений і доставлений в замок Берг. Там він стояв перед призначеним йому медичним опікуном, доктором фон Гудденом, головою комісії, яка діагностує на відстані, і запитав його:
- Звідки панові відомо, що я божевільний, пан мене не досліджував?
Гудден відповів:
- В цьому не було потреби. Доказом є наш звіт.
Ґудден був би менш зухвалим, якби він читав Макіавеллі, який вважає першочерговим обов’язком авторів перевороту ліквідацію знаряддя, яке знає занадто багато.
У Мюнхені практичну владу вже перебрав його улюблений дядечко принц Луїтпольд. На місце божевільного, який дискредитував велич трону, королем призначили його брата Оттона, а для цього його довелося вивести з психіатричного лікувального закладу, де він проводив час, ходячи рачки і гавкаючи. Оскільки французи погано розуміють цю мову, не було страху, що вони зможуть спілкуватися з Отто. Але з Людвігом, якого тримали в Бергу, і якого любили люди, вони все ж могли спілкуватися - не один скинутий правитель повертався на трон, коли мав за собою сильного покровителя і підданих...
13 червня 1886 р. Король і лікар прямують до берегів озера Штарнберг. Важкі свинцеві хмари вкрили небо, а водна гладь була тьмяна, як старе дзеркало. Краплі дощу, рознесені вітром, покривають їхні обличчя. Чоловік, що стоїть серед дерев, наказує своїм людям одягнути чорні маски. Десь далеко, з острова Троянд, линуть невидимі акорди "Сутінку богів"...