Сорок дев'ять обезголовлених чоловіків Данаїд прийшли за власною смертю з берегів Нілу. Вони були синами єгипетського царя Айгіптоса (Егіптоса)...
У 1977 році радянсько-монгольська група археологів докопалася в Каракорумі до могили жінки, яка, можливо, бачила Чингісхана живим, оскільки її гробниця датується ХІІІ століттям. Всередині було бронзове дзеркало, обмотане шовковим шарфом, залізні ножиці, шкіряний футляр з кістяними голками і... дві єгипетські маски, які вразили вчених. Монгольське інформаційне агентство опублікувало новину: Таємниця масок фараона. Маски були виготовлені з чорного, пористого, дуже легкого та крихкого матеріалу, склад якого не вдалося визначити в лабораторії. Але більшою загадкою є відсутність відповіді на питання: як вони потрапили з берегів Нілу на береги Орхону?
Гіпотези множаться. До двору Темуджина прибували посли багатьох неазіатських країн, тому туди могли приїхати і посли з країни пірамід, які привозили багаті дари. Можливо, група монгольської кавалерії проникла на територію Єгипту і маски були частиною здобичі. Або їх зробив (або мав з собою) єгипетський бранець, привезений до Каракоруму. Ось що припускають вчені. Дивно, що ніхто ніколи не думав, що ці два порожні фасади голів були надіслані Чингізу Нефертіті як зловісне "signum mali"[3].
За стінами Ердені-Дзу лежить у траві гігантська кам’яна черепаха, єдина непорушена реліквія Каракоруму. За уявленнями індіанців зуні (Нью-Мексико), душа людини після смерті людини переходить в тіло черепахи - черепаха є "другим втіленням". Уявіть собі, що душа Темуджина спить у цій кам'яній черепасі.
Попереду тебе чекає довгий шлях до джерел річки Онон біля підніжжя гори Бурхан-Калдун, що випирає на південь і вигинається на північ, через пустелю Гобі і степ - через священну монгольську землю, яку неможливо пинати, тому у монголів взуття було з загорнутими наверх кінчиками (сьогодні монголи носять звичайні "саперки"), а мертвих не ховали, кидаючи трупи собакам; гробниці будували лише для більш значущих людей. Темуджина закопали в землю, щоб ніхто не міг знайти тишу Великого Океану. А шукали довго. Ці пошуки вже припинені, як і пошуки легендарного скарбу "білого хана" – нащадка хрестоносців і тевтонського ордену барона Унгерна, який вірив у реінкарнацію і проголошував себе втіленням Чингісхана. Закопане десь у цій землі золото досі хвилює мрійників, як недосяжний скелет Чингіза, який сниться археологам. Але більше ніхто не шукає — надто багато безрезультатно шукали монгольськими стежками Азіатську кінну дивізію барона фон Унгерн-Штернберга, чиє життя та смерть не менш загадкові, ніж життя Темуджіна, хоча їх розділяє сімсот років. У 1921 році, внаслідок зради, барон потрапив до рук більшовиків, але ніхто не знає, як він загинув. Троє сучасних польських істориків виставляють на торги карти різних мастей: "він згинув від удару комісарської шаблі в тюремному коридорі Новосибірська" (В. Міхаловський), "він завис на шибениці" (Е. Кайданський), "його застрелили" (Л. Базилів). Четверта масть з моєї руки: старі монголи, згадуючи Унгерна, шепочуть про жінку, яка допомогла росіянам полонити барона. Чи це була та азіатська принцеса, про яку так мало пишуть його біографи? "Унгерн ненавидів жінок. У нього нібито була дружина з китайського княжого роду, але він прогнав її після того, як криваве сяйво божевілля повністю затьмарило від нього реальний світ"[4].
Один з багатьох безголових посагів у монгольському степу
Через два роки після смерті "кривавого барона" його польський супутник, відомий письменник Оссендовський, захопившись легендою Темуджина, передбачив настання якогось катаклізму: "Бачу юрти вождів, а над ними майорять старі прапори Чингісхан, вимпели калмицьких князів і бунчуки північних монголів, і полум'я згарищ, гуркіт і гуркіт гармат, блиск вогню, зойк завойовників".
Підкріплений кумисом (ферментованим кобилячим молоком, яке називають "білим пивом", що містить 14 відсотків алкоголю), який, як стверджують монголи, підвищує чоловічу силу, ти вирушаєш через висихаючі моря трави й досягаєш повної небезпек пустелі. Там на мандрівника чекає злий павук "аалдза", білий верблюд "кагаан теме", що пророчить страх і нещастя, і найгірший з усіх: "олгой хорхой" (черв’як, товста кишка)[5]. Темної ночі ти вслухуєшся в їхнє дихання, лежачи всередині "гера", обігрітого маленькою залізною піччю, яка посилає дим у небо Гобі. Зірки з однієї пустки відбиваються в іншій. Думки тупіють під опущеними повіками, і на самому краю сну чути той страшний звук відрубаних голів...
5
Якщо цікаво, ознайомтеся з оповіданням І.А. Єфремова "Олгой хорхой". – Примітка перекладача