Серед невисоких пагорбів раптом, як привид, з’являється вершник. (...) У нього лиса голова і примружені повіки, які дивляться на твоє обличчя.
Проте далеко, зі степу, лунає звук. Спочатку тихий, як дзижчання комахи, він поволі посилюється, наростає і мчить у гірські хребти, щоб розтрощити вам барабанні перетинки. Той нелюдський голос з часів, коли Чингіз завоював тангутську державу Сі Ся.
У тангутського князя була красуня-дружина або дочка - ця деталь не є ясною. Лише в XVII столітті монгольські літописи почали розкривати правду про смерть хана ханів, яка раніше була піддана анафемі і відома лише посвяченим.
Так от, красива самка тангутської породи. Її зробили вдовою або сиротою за наказом Темуджина, який був приголомшений її красою. Жінку привезли до першого намету світу. Викупаною і намащеною пахощами. Без одягу, лише перлове намисто і золоті "альтончами" — футляри для довгих нігтів, усипані коштовним камінням. Страшна зброя, але Чингіз ніколи не боявся жінок.
Тепла темрява внутрішньої частини намету. Очі, що горять у темряві, як два язики полум’я над тілом, яким займається жадібний старий – тілом, вигнутим в лінію змії, що повзе до своєї жертви. У цих очах — уся ненависть, на яку здатна людська природа; такі очі вбивають раніше, ніж уб'ють.
Серед ночі вартові, що охороняли вхід, почули страхітливий рев володаря світів. "Альтончами" гострі, як вістря флагманського (бунчукового) тризуба Чингісхана, який шанується й сьогодні, встановлений на металевому барабані в Державному музеї Улан-Батора. Цей тризуб із срібла та міді стояв перед шатром правителя і вів у боях. Монголи вірять, що в бунчуку вождя зберігається його душа.
А вождя знайшли скупаного у крові. У нього були розірвані яєчка, а голова була відірвана кінчиками "альтончам", просочених отрутою. Він помирав у муках кілька, або й більше десятка днів. Перш ніж він перестав дихати, її було розірвано кіньми, її народ винищено. Більше вони нічого не могли зробити.
Так, у монгольський рік Свині (1227) Джерело Великого Океану знекровилося, а імперія, главою якої він був, залишилася скаліченою ганчіркою в пустельному пейзажі на полотні Далі "Сон". Ліворуч від кадру зображений такий же покалічений пес, якого не варто боятися. Чингіз боявся лише собак.
Чуєте той голос? В ньому є лють і відчай, безпорадність і біль, увесь космос перетворюється на таємничий інструмент друїда, який збожеволів від запізнілої мудрості й танцює, як механічний робот, у потоках мерехтливих вогнів, акомпануючи собі. Довга, розтягнута фразааааааааа...!
Сальвадор Далі, Сон (1937)
- Гей, бармен!
- Так, мадам?
- Винеси трупи, а решті скажіть, що ми сьогодні вже закриваємось. Нехай останній, хто йде, вимкне світло над воротами. До зустрічі завтра. Солодких снів, панове!