Це повідомлення мене трохи заспокоїло. Тепер все можна було звести до жарту. Але чи варто? У мене в голові з’явилося кілька варіантів поведінки: зробити вигляд, що він мене повеселив цим фото, що це дуже смішно (хоча це було зовсім не так); ігнорувати його, чекати, коли Ілля сам зателефонує і все пояснить (але як довго мені доведеться чекати?); написати йому про свої почуття, пояснити, що він заподіяв мені біль (але я вже багато разів це робила, а нічого в його поведінці не змінювалося); покінчити з цим раз і назавжди, заблокувавши Іллю.
Я вирішила не поспішати. Якщо Ілля все-таки хоч крапельку кохав і турбувався про мене, він повинен був зателефонувати або написати. Якщо це був дурний жарт, не варто все знищувати. Адже це Ілля, у нього специфічне почуття гумору. Просто… невже я заслуговую на таке ставлення до себе? Чому я ніколи не вчинила б так із ним, у той час як він «жартує» всі ці місяці наді мною? І з кожним разом все більш витончено. Невже саме такі стосунки мені потрібні?
Не в змозі більше думати і намагатися зрозуміти мотиви поведінки Іллі, усвідомлюючи, що якщо я почну йому зараз писати і телефонувати, він мене проігнорує (так було завжди), я вирішила лягти спати. І це була одна з тих безсонних ночей, яку я вже не раз переживала влітку. І завжди це було пов'язано з Оленою і байдужістю Іллі.
Ранок не приніс мені полегшення, навпаки, адже дива не сталося: Ілля мені не телефонував і не писав, хоча в мережі був навіть вночі. Йому було не байдуже, можливо, він чекав моєї реакції, але чого він насправді хотів? Правда була такою: в моєму житті тепер змінилося все, але сталося це лише тому, що не змінився сам Ілля. Всі мої ілюзії щодо того, що наша розлука восени розбудила щось в його душі, були зруйновані. Я думала, що до він, нарешті, усвідомив, що його вчинки завдають болю, але я помилилася. Цілком можливо, що вчора він просто пожартував, але що буде далі? Фото, де вони цілуються або лежать в одному ліжку? Чи готова я до цього?
Одне я знала точно — я не зможу мовчати і чекати, доки Ілля напише мені або зателефонує. Що ж робити? В черговий раз написати йому про те, як мені боляче? І хоча я розуміла, що у відповідь на свої зізнання отримаю лише порожні фрази, я почала писати. Поки я друкувала повідомлення, Ілля встиг увійти в мережу і вийти, отже, він вже прокинувся і теж насамперед перевірив, чи писала я йому. Була вже десята ранку, я закінчувала лист, а моя робота як завжди була занедбана.
Але ось мій телефон завібрував, і мені надійшло повідомлення з незнайомого німецького номера, і я зрозуміла — Олена знову вступила в свої права.
«Ну, як тобі Ілля? Сподобалося? Він теж тебе хвалив і навіть пропонував нам секс утрьох. Хочеш? А фотки твої непогані, тільки колготки мені за кольором не сподобалися. Груди дійсно збільшилися. Мені сподобалося. Як і тобі, судячи з усього».
Дивно. Ні вчора, ні сьогодні я не пролила ані сльозинки. Було надто боляче, щоб плакати. Я стерла повідомлення про свої почуття і написала Іллі інше:
«Слова Олени не заподіяли мені болю, адже ти її не кохаєш, інакше не був би зі мною. Мені заподіяв біль твій вчинок. Навіщо ти показав їй наше листування? Чому посміявся наді мною? Хіба моя любов заслуговує на таке ставлення? І хіба таке можна пробачити?
Чому ти відмовився від нашого чистого і світлого кохання? Адже я знала тебе справжнього і любила тебе безмірно, вірила в тебе. Боже, як же сильно я кохала тебе всього, з достоїнствами і недоліками. Але на милування нема силування, а для тебе все було грою.
Невже саме так ти хочеш прожити своє життя? Подумай про це. У будь-якому випадку, будь щасливий. Прощавай».
До повідомлення я прикріпила скріншот послання Олени, після чого заблокувала Іллю у всіх месенджерах. Назавжди. Не могла вчинити інакше.
XV — Кінцівка
Попереду на мене чекало найстрашніше — біль. Все навколо відтепер було у темряві, я могла дати волю почуттям і плакати. Але намагалася пригнічувати сльози — мені здавалося, якщо почну ридати, то вже не зможу зупинитися і з'їду з глузду.
Моя душа була розірвана, знівечена, зґвалтована. Мене розтоптали і принизили, немов вказали на моє місце в житті — місце нікчеми, яка не мала права на любов і щастя. Я виявилася наївною дурепою, яка дозволила над собою насміхатися і знущатися. Іноді мене заспокоювала думка про те, що на все воля Божа, але де гарантія, що Бог існує? У світі стільки нещасних людей — хіба цього вони для себе хотіли?
Все життя я вважала себе особливою, такою, що тонко відчуває людей, світ, що йде своїм шляхом, який приведе до щастя. Але мій шлях лише виваляв мене у багнюці і викинув на смітник. Ілля вбив мене, знищив.