Саня нервово скидав голову то вліво, то вправо, а Вєра Павлана тільки повторювала утробним низьким голосом, важко дихаючи: «Такий смачний хлопчик, мій хороший».
Валєра стояв біля автобуса й дивився на нього. Троє Єгорчиних пацанів попіднімали шарфи й позакривали собі носи й роти. Селяни ж, як неучений боязкий набрід, товклися біля дороги й трималися посередині асфальту. Єгорка жбурнув Валєрі брудну ганчірку.
— А то нашо? — хмикнув Валєра.
— А то вдінь! Поля заражені. Бачиш, он трясуться, як собаки, — кивнув головою Єгорка в бік селян.
— Скотина, — продовжив він гидливо й сплюнув убік.
Валєра нічого не розумів, але про всяк випадок закрив рота ганчіркою і став вдихати через неї повітря з домішками випарів мазуту, пилу та фекалій. Фільтр був не ідеальний, але попередній досвід бігання в цьому полі підказував Валєрі, що краще так, ніж без.
Єгорчині посіпаки керували процесом. Робочою силою виступали селяни, бездумною і безпомічною. Їхні волячі інстинкти змогли їх навіть загнати в поле кукурудзи, пригнічуючи інстинкт самозбереження й страх смерті. Селяни тягли перевернутий автобус на себе джгутами, а бандитського вигляду посіпаки штовхали його з іншого боку. На раз-два-три-десять автобус підняли, й селяни миттю вистрибнули знову на середину дороги. Щасливий Валєра всівся на свій кермувальний трон, завів агрегата й не почув абсолютно нічого. Пустота, як і ніч, нависала над полями червоно-чорним сонцем.
Селяни не витримали й кинулись бігти назад до села. Єгорка мстиво дивився їм услід.
— Темніє, — зрезюмував він, жмурячи дрібні оченята й випираючи і так виперте вперед підборіддя. Посіпаки зібралися шеренгою йти за Єгоркою.
— Е! Ви куди? — закричав Валєра. — Тут нема двигуна!
— Є двигун, нема двигуна, — знизав плечима Єгорка, — а в нас іще робота є. Ти нас, атєц, завтра смикни, а краще ставай нашим новим участковим, а то несила вже цих нєхрістєй обувать.
Єгорка сказав і безапеляційно повів свій клин журавлів у небо, а точніше, в розлогу, масну темінь зелені. Хлопці наче розсмокталися в просторі, й Валєра реально відчув, що треба терміново пришвидшитись і повертатися назад до села.
На майдані перед сільрадою вже нікого не було. Валєра почав переживати й вдивлятися в сіруваті промені доріг, що простяглися від сільради в усі боки. На одному з променів він угледів дебелу чоловічу фігуру й фігурку поменшу, можливо, підлітка чи дитини, які тягли на собі, швидше за все, Санька.
Коли засапаний Валєра порівнявся з парою, що таки волокла вгашеного напівживого мента, спорідненість міліцейських форм дозволила їм ні про що не говорити на цьому етапі знайомства — підліток, який насправді виявився миловидною дівчиною, переклав обважнілого Саню Валєрі на плече.
В домі за лісистими заростями й водяним ровом навколо, прикритим очеретом і травами, щойно трійця зайшла, були закриті всі двері на всі засуви. Саню понесли в темну віддалену кімнату. Звідти почувся жіночий хриплий голос: «Одну хвилину». Кремезний чоловік повісив Саню на Валєру й ступив у порожнечу. За вікнами зовсім було все чорне — зовсім упало сонце, зовсім стала ніч. Призвичаївши свої очі до темряви, міліціонер побачив, як застібає білосніжну нічну сорочку на собі жінка, як зблискують її очі, коли вона підводить їх вгору на кремезну постать чоловіка. Валєрі могло би здатись, якби не темрява, що очі жінки зблискують росою, мерехтливими ніжними сльозами. Чоловік підняв жінку на руки й виніс. У проході зупинився, суворо, зі злістю, глянув на Валєру й сказав: «Туди». Валєра поніс і кинув Саню, як свиню, не роззуваючи його, не роздягаючи його, на ліжко. І того, подумав, досить, що скотина на ліжку спатиме, а він на підлозі, і став моститися внизу.
До кімнати прошмигнула дівчина зі свічкою в руках. Тепер у повній темряві, в обрисах потойбічного світла, з єдиним вогником межи долонь вона виглядала не просто миловидною, вона виглядала красивою. Чорні великі очі відбивали вогонь і зблискували — так у космосі посеред цілковитого нічого блищать знищеними та поглинутими світами чорні дірки. А припухлі губи вона ледь розтулила — й Валєра був готовий її навіть не змушувати до сексу, був готовий, якщо і вдарить її, то тільки раз, і то, коли, ледь розтуляючи свої губи, вона нестиме нецензурні, незносні потоки слів. Але дівчина розтулила губи й сказала: