А я все дивлюся на обгризені руки; як розбинтувати — то шмаття з м’яса, тоненька сіточка звисає з сумних опецьків, але надія є. Із самого центру п’ясті витикаються маленькі зелені листочки — якщо гарно поливати й тримати їх усю зиму в теплі, то, може, на весну котрийсь із них та проросте зеленим буйством; і будуть мені руки-стебла або руки-бур’яни. І зеленим-зелено проростуть криваві обрубки, і заквітнуть білими вишнями на квітень-травень, а в липні діти обірвуть мої руки, і стоятимуть голі осиротілі гілки. А потім вродять абрикоси, а за ними персики, базилік і шафран.
Безодня
Дороги, чимдалі від центру, все більше схожі на безкраї вибоїни Місяця. Все менше сіл, все більше — незаймані поля кукурудзи, засушене серпневим сонцем стебловиння. Саня мимрить щось про засуху, Саня вічно щось мимрить, рот у Санька не закривається. «Підар», — думає Валєра і вгачує бус у пощерблений вигризений асфальт. А іншого виходу й не було, з усього зла Валєра вибирає найменше. Три хвилини наземної турбулентності — й голос Сані лунає протяжним гиканням. Саня хапається за поручні й на прямих руках тримає своє тіло з високим вмістом алкоголю й алкалоїдів, щоб не врізатися в лобове скло, не розім’яти об нього своє симпатичне — щодалі, то все більш, на думку Валєри, — підарське обличчя.
— От ти так і не скажеш, нахуя мені тебе впаяли? — питає капітан центрального столичного відділку міліції Валєра, міцно тримаючи під контролем величезне кермо, пластик якого ніби охайно виїдений по колу мишами.
— Я сікрєтний агєнт, буду виводити тебе на чисту воду, упиряка, — підвиває Саньок.
Дорога його вкачує, а дорога без дороги робить і Саню, і його натруджений вживанням алкоголю й наркотиків шлунок нестабільним, як Всесвіт у зародку.
— Підар ти, а не сікрєтний агєнт, от шо я тобі скажу.
Валєра мужньо кермує, тримає рамку непоборного героя доріг, потужний сукин син, тварюка й найкращий рекрут у столиці. Таких, як набирає Валєра, не набирає новобранців ніхто, взагалі ніхто. Всі його хлопці — це відбиті манкурти, зловісні сичі і всі як один схожі на Валєру. Він ще з учебки знав одну необхідну річ — голова є найважливішим елементом покори, і все, що в ній було до служби, має зникнути, а все, що має бути в мента, — це солідарність із системою й непоборний послух. Він вибивав зі своїх хлопців всю пам’ять берцями, бив по голові, дубинками рахував ребра, підсаджував до справжніх злочинців — Валєра, як ніхто, вмів і любив мучити людей.