При ергономічних дослідженнях враховують час реакції людини: наприклад, при ергономічних розрахунках час реакції водіїв автотранспорту приймають рівним 0,8с. При ергономічних обґрунтуваннях вважають, що у звичайних виробничих умовах людина сприймає не більше 2-х одиниць інформації за 1 секунду.
Можливості людини щодо сприйняття інформації знижуються при виконанні нею роботи у вимушених робочих позах. Можливості людини щодо сприйняття інформації поступово знижуються після досягнення людиною віку 40 років.
Діапазон швидкостей, котрі розвиває своїми руками людина, знаходиться у межах від 0,01 см/с до 8000 см/с, але при ергономічних оцінках обмежуються швидкостями в інтервалі 5 - 800 см/с.
Вертикальні рухи руками людина здійснює швидше, ніж горизонтальні. Рухи „ до себе” людина робить швидше, ніж рухи „ від себе”.
Відчуття, що сприймається „ на дотик”, називається тактильним (від лат. „ такті ліс” - той, що відчувається на дотик). Тактильні рецептори на тілі людини дозволяють їй відчувати тиск, дотик, вібрації.
Головним органом дотику в людини є рука, за допомогою якої вона із закритими очима може визначити форму, величину, характер поверхні предметів. Найменший тиск предмета на поверхню шкіри кінчиків пальців, який викликає ледь помітне відчуття дотику, називається абсолютним порогом тактильної чутливості.
Абсолютний поріг тактильної чутливостістановить близько 30 мН/мм 2: такий тиск на поверхню площею 1 мм 2чинить тіло масою 3 г. Тиск предмета на поверхню шкіри кінчиків пальців, при якому виникає відчуття болю, становить близько 3 Н/мм 2.
Різноманітність діяльності людини вимагає від неї напруження різних функціональних систем.
§4. Працездатність працівника, втома та її профілактика
Працездатність людини - величина функціональних можливостей організму людини, котра характеризується кількістю та якістю роботи, виконаної за певний відрізок часу. Протягом трудової діяльності працездатність організму змінюється із часом.
Розрізняють три основні фази працездатності людини, які почергово змінюють одна одну у процесі трудової діяльності: фазу наростання працездатності, фазу високої стійкості працездатності, фазу зниження працездатності, зумовлену відчуттям втоми.
Втома - тимчасове погіршення функціонального стану організму людини, яке проявляється у специфічних змінах фізіологічних функцій і погіршенні працездатностіпрацівника.
Сучасна коркова теорія втомипов’язує її із станом центральної нервової системи (ЦНС) і розглядає як охоронне гальмування у корі головного мозку, котре спрямоване проти виснаження функціонального потенціалу ЦНС.
Занадто напружена фізична або розумова діяльність може призводити до перевтоми працівника і має своїми проявами: а) порушення сну (аж до стійкого безсоння); б) зменшення опору до впливу несприятливих зовнішніх умов; в) підвищення нервово-емоційної збудливості тощо. Розвиток втоми тягне за собою погіршення показників фізіологічних систем людини і зниження її працездатності.
Повне уявлення про працездатність людини отримують на підставі даних про виробничі характеристики її діяльності у сукупності із відомостями про рівень функціональних змін органів і систем, які є найбільш завантаженими при певному різновиді праці.
На виробництві профілактика втоми працівника досягається двома способами: створенням умов для відпочинку під час обідньої перерви у середині робочого дня і за рахунок короткочасних регламентованих перерв у робочий час. При виконанні робіт, які вимагають значних фізичних зусиль й участі великих м’язів, рекомендується використовувати не часті, але досить тривалі перерви по 10...12 хвилин кожна.
При виконанні особливо важких робіт (металурги, ковалі та ін.) рекомендується поєднувати роботу тривалістю 15...20 хвилин із відпочинком такої самої тривалості. При виконанні робіт, що вимагають великої нервової напруги й уваги, швидких і точних рухів рук, рекомендується використовувати часті, але короткотривалі перерви по 5...10 хвилин кожна.
Важливий засіб профілактики втоми - мікропаузи у роботі, котрі виникають довільно внаслідок наявності розриву у часі між окремими технологічними операціями, а отже, і діями працівника.
Мікропаузи забезпечують підтримання оптимального темпу роботи і високого рівня працездатності. В залежності від характеру і важкості робіт вони складають 9...10% робочого часу. Коли людина займається ручною фізичною працею, продуктивність праці напряму залежить від її працездатності.
При виконанні робіт із залученням техніки (у системі „людина – машина”) вплив працездатності людини на продуктивність праці має складний, опосередкований характер і, зокрема, залежить від режиму роботи системи „людина – машина”: тривалості роботи в автоматичному режимі, тривалості налагоджувальних робіт тощо.
Втрата працездатності може бути постійною або тимчасовою, повною або частковою тощо.
Причинами втрати працездатності можуть бути:
а)порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок прояву небезпек виробничого характеру ( виробнича травма);
б)патологічний стан людини, зумовлений виробничою діяльністю і пов’язаний із надмірним напруженням організму або іншим проявом небезпек виробничого характеру ( професійне захворювання);
в)порушення стану здоров’я внаслідок дії шкідливих речовин при їх проникненні в організм людини у виробничих умовах ( професійне отруєння) та інші.
§5. Ергономічні оцінки важкості фізичної праці
Фізична важкість праці оцінюється в ергономіці як навантаження на організм працівника, котре вимагає підвищених м’язових зусиль і відповідного енергетичного забезпечення. Фізична робота, пов’язана із фіксацією знарядь і предметів праці у нерухомому стані, а також з певною позою працівника, вважається статичною роботою.
Якщо працівник зайнятий виконанням статичної роботи упродовж 10-25% робочого часу, його робота вважається роботою середньої важкості, а енерговитрати, що її супроводжують оцінюються як 172-293 Вт.
Якщо працівник зайнятий виконанням статичної роботи упродовж 50% робочого часу і більше, його робота вважається роботою важкою, а енерговитрати, що її супроводжують оцінюються як 293 Вт і більше.
Фізична робота, пов’язана із переміщенням у просторі знарядь і предметів праці (вантажів), а також самого працівника або частин його тіла, вважається динамічною роботою.
Динамічна робота, під час якої маса вантажів, що піднімаються вручну, не перевищує 5 кг для жінок і 15 кг для чоловіків, вважається легкою роботою. Легка робота за швидкістю енерговитрат поділяється на 2 категорії: категорія Iа (із швидкістю енерговитрат до 139 Вт) і категорія Iб (із швидкістю енерговитрат 140-174 Вт).
Динамічна робота, під час якої маса вантажів, що піднімаються вручну, становить 5-10 кг для жінок і 15-30 кг для чоловіків, вважається роботою середньої важкості. Робота середньої важкості за швидкістю енерговитрат поділяється на 2 категорії: категорія IIа (із швидкістю енерговитрат 175-232 Вт) і категорія IIб (із швидкістю енерговитрат 233-290 Вт).
Динамічна робота, під час якої маса вантажів, що піднімаються вручну, перевищує 10 кг для жінок і 30 кг для чоловіків, вважається важкою роботою. Важка робота за швидкістю енерговитрат становить 1 категорію: категорія III (із швидкістю енерговитрат понад 290 Вт). При визначенні категорії важкості фізичної роботи важливо, якою є робоча поза працівника.
Легка робота виконується сидячи або стоячи, при цьому вона не вимагає систематичного фізичного напруження (такою є робота контролерів, конторських працівників тощо). Робота середньої важкості категорії IIа виконується у робочій позі як сидячи, так і стоячи, але вимагає ходіння працівника без переміщення ним вантажів. Робота середньої важкості категорії IIб вимагає ходіння працівника і переміщення ним вантажів масою до 10 кг (механоскладальні цехи, текстильне виробництво, обробка деревини).