Питання для самоперевірки
Для реєстрації повинні бути подані такі документи:
Які посудини в ЕТЦ не підлягають реєстрації?
На яких майданчиках допускається встановлення посудин?
Розміщення посудин та реєстрація.
Вимоги до посудин, що працюють під тиском?
Безпечність технологічного обладнання.
Безпека експлуатації компресорних устаткування.
Від яких параметрів залежить автоматика безпеки котлів, що працюють на рідкому та газоподібному паливі?
За яких умов повинна дотримуватись безпека котлів, які працюють з механічною топкою?
Парові і водогрійні котли при камерному спалюванні палива повинні бути обладнані автоматичними приладами для припинення подачі палива в топку у випадках.
За якою залежністю визначається нормативна витрата мастила?
Основні причини вибухів компресорних установок.
На які групи поділяються посудини за розрахунковим тиском?
Які дані повинні бути наведені у посвідченні про якість проведення монтажу?
6. Правові основи безпеки життєдіяльності
Статті та закони України про безпеку життєдіяльності. Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності
§1. Статті та закони України про безпеку життєдіяльності
Становлення суверенної України повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров’я людини та Навколишнього середовища і безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили - Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.
Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України і => Про охорону здоров ’ я, => Про охорону праці, про дорожній рух, про цивільну оборону, => Про охорону навколишнього середовища тощо.
Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. із змінами і доповненнями, внесеними законами України, проголошують, що кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров’явизначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, запобігання д захворюваності, інвалідності та смертності і зниження їх рівня, поліпшення спадковості.
Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров’я.
Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічною благополуччя населення”від 24 лютого 1994 року і із змінами і доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.
В статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення - оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.
Закон України “Про охорону праці”від 14 жовтня 1992 року визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
У статті 1 проголошується:
“Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці”.
Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.
У статті 4 визначені основні принципи державної політики в галузі охорони праці.
Принципи державної політики в галузі охорони праці:
пріоритет життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;
соціальний захист працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності і видів їх діяльності;
використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об’єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами ї при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;