-Берелі й вигадав цю суміш! Це найміцніше, що у нас є на даний момент.
Очевидно, у цьому місці, де усі є безсмертними, можна не приховувати своєї таємниці, говорити голосно. Ми з дівчиною могли розмовляти вільно, не побоюючись наслідків. Та все одно я не знав з чого розпочати наш з Еллі діалог… Хоча неправда:
-Террі і Стен… Вони закохані?
-Ні, ти ж знаєш, що ми не здатні відчувати…
-Тоді, що між ними відбувається?
-У них є, так би мовити, захоплення один од-ним… Це щось, наче пристрасті без почуттів…
-Наче гри у кохання?
-Так, – посміхнулася Еллі. – Це їм допомагає від-воліктися…
-Від чого?
-Від роботи, яку виконуємо.
-Якої роботи? – не вщухали моя допитливість.
-У нас, у вартових, є два її різновиди. Про один я тобі розповім зараз, а інший ти невдовзі побачиш сам. Чула, що Нелл має через два дні від’їхати у відрядження. Найімовірніше, Престон відправить тебе з ним. Так ось… Наш обов’язок – захищати людство…
-Щось таке вже чув, – саркастично промовив я.
-Іноді нам доводиться його захищати від самих себе.
-Що ти маєш на увазі?
-Тобі вже хотілося позбавити людину життя? Ось так просто в одну мить захотілось і ґвалт?
-На жаль, так, – неквапливо, з соромом на об-личчі відповів.
-Є безсмертні, які не лише бажають цього, а іно-ді й роблять. Вони мають інші принципи, ніж ми з тобою. Вони переконані у тому, що безсмертні мають володіти світом, маючи силу, яку смертним не до снаги здолати і навіть осягнути. Їм не подобається лишень мати безсмертя, вони хочуть влади. Тому починають вбивати, щоб панувати… Частина нашої роботи полягає у тому, аби зупиняти таких носіїв вічності. Саме для цього Еквідж проводить щомісячні тренування, щоб ми були готові стримати будь-якого могутнього кривдника людей…
-Але якщо це зробимо – зупинимо його, то де га-рантії, що він не почне вбивати знову? – перебив Еллі.
-Хто тобі сказав, що ми його відпустимо?
-Ми ж не можемо стримати безсмертного, він ладен розтрощити усе! Чи не так? Якими б не були стіни міцними, навіть такими, як у тренувальному залі, ми все одно можемо їх проламати.
-Так, нас нічого не стримає!... Крім Кеффа…
-Сьомого вартового?
-Кефф має особливу здібність. Доторкнувшись рукою до смертного, він його вбиває. Торкаючись безсмертного – заморожує, перетворює на «нерухомий витвір мистецтва»… Неблагородний володар вічності нікуди таким чином не може втекти. Еквідж працює над зброєю, якій би вдалося зашкодити діянням таких неправовірних, саме тому він багато років назад, ще я не була безсмертною, заснував компанію «Сетер». Але до сих пір його військові розробки безрезультатні. Навіть ядерна зброя безсила перед безсмертним. Єдине, що вдалося Престону – зробити атомні ножиці, які можуть вкоротити нам хіба що… Зачіску! – засміялася Еллі.
-Кефф, торкаючись людей, вбиває їх? – моє зди-вування переходило усі межі. – Як у вартового, покликаного захищати смертних, може бути таке вміння?
-Наші здібності не залежать від нашого призна-чення… Вони походять від нашого божевілля…
-Що?
-Надприродна сила, що є в кожного з нас, фор-мується, виходячи з того, яким психічним захворю-ванням ми хворіли, коли були живими.
Якби стояв, то я б, напевно, втратив свідомість тієї ж миті… Ну й ще якби був людиною – точно б упав. Тим часом Еллі продовжувала:
-У мене було роздвоєння особистості, тому я мо-жу копіювати себе, реалізую своє захворювання на яву. Згодом навчилась робити подібне з іншими предметами. Ми можемо розвивати свої вміння! Террі почувалася нікому непотрібною й непомітною у світі, тому тепер вона ладна ставати невидимою. Стен за свого життя відчував, що нікуди не встигає, весь час кудись поспішав. Нелл був параноїком, вічні думки про переслідування, спостереження за ним перетворились на манію підозрілості з боку інших. Екон жив у своєму світі вигадок, такий собі нарко-ман, якому не потрібно було навіть зробити затяжку, щоб зануритися у світ марень. Кефф… Він жив думкою, що завдає болю кожній живій істоті, яку торкається. Вочевидь, тепер він дійсно калічить людей, і його сила має побічний ефект на наше поріддя… Це виявилось дуже корисним вмінням. До речі, зараз він, напевно, летить із ще одним застиг-лим здоланим безсмертним на борту, аби потім віддати його Престону. Той уже вирішить долю незвичної статуї. Він розпоряджається, у який куточок світу запроторити такого нерухомого безсме-ртного…
-Наші сили залежать від душевної хвороби? – знову перервав Еллі.
-Так.
-Адам казав, що кожне своє життя, я прагну по-мерти… Я самогубець… Був ним… – задумався і сказав, сам у це не віруючи. – Отже, маю здібність… Вбивати себе?