-Хм… У кожного свої! Ми не звикли їх обговорю-вати, у принципі, усе дуже передбачливо! – заціка-вила мене дівчина. – Якщо це Кефф, то він разом із Престоном випробовують на собі «нову зброю» проти безсмертних у військовому центрі «Сетер». Як завжди, це закінчується невдало… Стен та Террі можуть і не ночувати дома, вони постійно шукають собі пригод: шумна вечірка, чи похід до кінотеатру, чи до ресторану. Двадцять років тому Престон видав нам електронні кредитні картки з необмеженим лімітом, тому витратами ми не переймаємося…
-Мені він нічого не видавав…
-Еквідж не має влади над банківськими спра-вами, а вони роблять іменні картки дуже довго… Напевно… На кому я зупинилась? О, Екон! Екон перебуває у своєї дівчини або ж просто десь практи-кує свою силу, полюбляє втілювати свої думки у реальність, іноді це виглядає надзвичайно чарівно, як у казці. А Нелл… Нелл звик проводити більшість часу, тренуючись у підвалі «Сетер», де ми були учора… Не хвилюйся за них! Всі вони обов’язково з’являться до вечері.
-Тобто Еквідж має багато грошей, які нам, як безсмертним, взагалі-то не потрібні?
-Так! – здивувалася моєму питанню Еллі.
-Чому він не віддасть гроші тим, кому вони пот-рібніші?
-Кому, наприклад?
-Біднякам?
-Ти краще йому про це не кажи, гаразд?
Я здивовано на неї поглянув очікуючи, що вона пояснить чому не варто цього робити.
-По-перше, Престону вони потрібні для нових технологічних розробок, по-друге, він не любить людей, які не працюють. Чи ти не помітив, що він прямолінійний і вимогливий?
-Помітив, але ж…
-Що?
-Сироти! Вони не можуть працювати…
-В організації «Сетер» є спеціальні грошові фон-ди на цей випадок.
-Ти цікавилася у Престона? Це точна інформа-ція? Ти знаєш багато про його компанію?
-По-перше, кожен з нас має знати чим займа-ється «Сетер», бо він нас забезпечує грошима, а по-друге, я й заснувала ті фонди, коли стала безсмерт-ною… – відповіла Еллі й запропонувала мені піти подихати свіжим весняним повітрям. Вона не була схожа на інших вартових, не була заклопотана якимось буденним сум’яттям, як інші.
Погода сонячна, легкий вітерець куйовдив її во-лосся. Еллі розповідала мені про місцину, де живемо, про басейн на задньому дворі, про те, що до найбли-жчого сусіда п’ять кілометрів. Ми ходили довкола маєтку, а потім натрапили на стежку, яка вела углиб лісу. Еллі запропонували пройтися нею, оцінити красу природи цієї духмяної пори року.
-Ти хвилюєшся? – запитала дівчина.
-Щодо чого?
-Завтрашній день… Думав над цим? – вона якось стурбовано говорила.
-Над своїм покликанням ще думав давно, завтра нарешті відчую його на смак! Чи не так? – з ентузіа-змом промовляв я, аби її розвеселити.
-Так, але якщо це не те, на що ти очікував… Ти не перей… Не переймайся, ти звикнеш, станеш частиною нашої місії… – чесно кажучи, чорнявка мене тоді навіть перелякала.
-Ти про що?
-Ні про що… Просто хочу, щоб ти довірився ме-ні. Як би там не трапилося, та саме нам випала така доля, тому це треба лише сприймати…
-Що сприймати? Ти до чого?
-Я й так сказала забагато…
-Сказала одне, кажи й інше! – з посмішкою на обличчі промовив до неї. Я бачив, що вона дуже нервується, розмовляючи про таке, тому не хотів напосідати з питаннями щодо відрядження. Еллі не мала бажання говорити на цю тему, хоча сама її розпочала. Дивлячись на її засмучене обличчя, швиденько змінив зміст нашої розмови:
-А чим ти займаєшся цілими днями? Окрім чи-тання журналів?
-О… Ти гадаєш, що я читала той журнал, ніби мені робити більше нічого? – відповіла Еллі кокетли-вим тоном, а потім додала, – Террі попросила знайти їй діамантову каблучку, а так як в одному з життів я мала ювелірне хобі, тому й підбирала для неї щось на сторінках того видання. Взагалі-то я дуже полюбляю читати книги, готувати, грати на піаніно і… Танцю-вати… Багато чого можна навчитися за сотні років!
Еллі описувала свої захоплення, вона жартува-ла, ми разом сміялися. З нею було легко, весело і приємно проводити час. Дівчина намагалася зі мною фліртувати. Я знову відчув те, що відчув два дні тому, вперше побачивши її… Пообіцяв собі мовчати про це, але мені хотілося сказати їй, сказати, що до неї в мені прокинулося якесь почуття, що її погляд щось нагадує, схиляє поцілувати. «Та я цього не зроблю, принаймні не в найближчий час. Якщо у Стена та Террі є захоплення один одним, то чи відчуваю я те саме до Еллі? Відчуваю… Маячня!» Я не наважувався говорити щодо цього з будь-ким. Вважав, що так буде ліпше й правильніше. Щоб відволіктися від своїх думок, я запитав чорнявку, коли вона вперше застосувала свою надприродну силу і як це їй вдалося, а вона відповіла, що лишень стала безсмертною, то в неї виникла нагальна потреба перебувати в двох місцях, так вона клонува-ла себе, подумала і на її очах з’явилася ще одна Еллі. Чому виникла необхідність у клонуванні дівчина відмовилася казати, чорнявка засмутилася з цього приводу також, тому на сьогодні більше в неї нічого пов’язаного з безсмертям не питав. Мені було неприємно дивитися на її сум у очах, хоч ми й не можемо відчувати, і смуток Еллі був штучним, але завдавати їй якоїсь шкоди не хотілося.