***
Наступного дня ми вже були дома. Біля вхідних дверей будинку нас зустрічав Престон й інші вартові. Всі очікували дізнатися, як я сприйняв новину про свій обов’язок, упритул дивилися на мене. Террі обома долонями огорнула руку Стена, сподіваючись, що у нас з Неллом усе пройшло гладко. Екон і Кефф стояли по обидві сторони від Еквіджа, а Еллі, одягнена у зелений сарафан, взагалі знаходилась осторонь від них. Я не хотів говорити про те, що пережив, тому, неввічливо оминувши всіх, не промовивши ні слова, направився до своєї кімнати. Ніхто цьому не здивувався, у свій слід тільки почув слова Еквіджа:
-Йому потрібен час! Шість разів спостерігав схожу реакцію, у сьоме це навіть не цікаво!...
Я грюкнув дверима своїх хоромів, завалився на ліжко. Потім, переодягнувшись у інший одяг, став напроти дзеркала, дивився на свою шию, на знак безсмертя. Долоня сама зжалася в кулак і розтрощила моє відображення. Друзки скла впали на землю. До кімнати постукали, попросили дозволу увійти. Це була Еллі! Я сказав, що мені потрібно побути самому, але вона наполягала. Чорнявка прочинила двері і кинулась мене обіймати. Я пристрасно затис дівчину у своїх руках, не хотів відпускати. Вона попросила сісти мене на ліжко і розповіла, як уперше сама мала вбити людину. Еллі казала, що краще це робити швидко й щоб жертва не мучилась. Я не стримався і гримнув на неї фактом:
-Мізерний шанс переродитися, проживши дов-ше зазначеного часу, є! Чому б не дозволити людям вибирати: хочуть вони жити довше з можливістю втратити душу чи померти?
-Як ти гадаєш, що б вибрали смертні у цьому випадку?
Відповідь на питання була очевидною – ніхто не хоче, щоб його вбивали за те, у що навіть складно повірити.
-Але таке можна робити! – не вгавав.
-Террі розповідала мені, що вони вже практику-вали подібне дуже давно – давали право вибору! Подруга говорила, що ті, хто прагнув жити, починали збиратися у групи, побоюючись загрози з боку безсмертних знову! Вони створювали товариства, вчиняли напади на нас, але при цьому завдавали шкоди лише собі й невинним жителям. Тому ми тримаємо все у секреті, аби людських втрат було менше!
Моя упертість потроху згасала, але про свої ар-гументи щодо неправильності таких учинків ніколи не забував.
-Я не хочу цього робити! – утихомирився нареш-ті.
-І я не хочу! – промовила дівчина. – І Нелл не хоче, і Террі… Всі ми не хочемо, але маємо! Террі розповідала, що якщо облишити нашу справу, смертей побільшає! Я вірю своїй подрузі, знаю, що ти віриш мені! Подививсь мені в очі! – я зазирнув у її зелені кришталеві зіниці. – Ми відбуваємо у відря-дження по черзі! Наступною буду я, потім Екон, після нього ти вирушиш у свою першу самостійну подорож! Якщо відмовишся, то іншим доведеться зчиняти вбивства частіше. Це означає, що на руках кожного побільшає крові!.. Скажи мені, що ти не покинеш нас самих із цим, не покинеш мене одну, не зрадиш! Благаю, промов це уголос!
Єдиною моєю втіхою на той момент була ця чо-рнявка, яку не хотілось ображати, спостерігати в її очах горе. «Я нізащо її не скривджу!»
-Мені потрібен час, аби все уклалося у моїй го-лові! – відповів. – Дозволь мені сьогодні побути на самоті. А завтра… Обіцяю, що намагатимусь пере-осмислити цю історію у іншому руслі.
Еллі поклала руку мені на шию, поглянула на мої губи. Вона згодилась на мої умови, хотіла поцілувати, але передумала, лиш торкнула своїми вустами моєї щоки. Вона виходила з кімнати повільно, не хотіла залишати мене на самоті! Двері зачинились. Я протягом всього дня медитував на своєму ліжку. Я довіряв Еллі, але Престон такого почуття не викликав. «Еллі буде наступною! Вона прудка, сильна, вміє битися!» Але уявити, як вона когось позбавляє життя, не міг! Чорнявка була права, коли казала, що покликання вартового – не те, на що я очікував, певною мірою обманула мене, не сказав-ши правди. З іншого боку, якби вона розповіла про наше призначення, то я б ні за яких умов не виру-шив з Неллом у відрядження!
Минали дні. З плином часу мені ставало трохи легше сприймати свою долю. Я почав себе поводити спокійніше, міг витерпіти неприємну розмову з Еквіджем про моє ставлення до цієї ситуації. Престон казав, що все буде добре, все налагодиться! Еллі поділилась, що вартові не полюбляють говорити про свої убивчі завдання, вони радше будуть уникати цієї теми, аби не викликати у себе неприємні спогади про злочини, що коять. Тому, напевно, вони пробачили мені за моє уникання їх, коли повернувся з Неллом додому. Поплічники розуміли мій стан.
Ми з чорнявкою полюбляли усамітнюватися, ра-зом дивитися всілякі фільми, виїжджали погуляти, відвідували музеї, театри, філармонії, опери. Одного разу ми вечеряли в ресторані. Це була найдорожча забігайлівка в місті. Еллі у вечірній сукні виглядала неперевершено, її зачіска, яку вочевидь допомагала робити Террі, милувала око. Загадковий темний макіяж красуні не давав забувати, що вона може бути не тільки сором’язливою, але й елегантною та невимушеною, дещо агресивною. До столу нам подавали закуски і попросили зачекати, доки готуються гарячі страви. Грала тиха музика. Еллі підозріло зиркнула на мене. Чорнявка підвелася, підійшла ближче. Вона посміхалася, і я від подиву усміхнувся їй у відповідь. Еллі запросила мене на танець. Я не вмів танцювати, принаймні так думав! Зненацька моє тіло відчуло ритм повільного вальсу. Ми з дівчиною закружляли в обіймах одне одного. Еллі виглядала щасливою, було невимовно приємно на неї дивитися. Дівчина змушувала забути про страшні доручення вартових. Я не задумувався, чому в мене так гарно виходить танцювати. Все відбува-лося саме по собі, ніби так і повинно бути.