Выбрать главу

Авері Січник проживала у містечку поблизу Ки-єва. Її смертний вік складав всього вісімнадцять років, а чотири тижні тому вона вже відсвяткувала дев’ятнадцятиріччя. Українка не мала батьків, була залишеною сиротою! До повноліття проживала у дитячому притулку-інтернаті, а зараз навчалася психології, підпрацьовувала в організації соціальної допомоги. З фотографії прикріпленої до досьє можна було сказати, що вона брюнетка, має блакитні очі і чарівливу посмішку. Сьогодні вона працювала до дев’ятої вечора, я мав спостерігати за нею після роботи. Папери повідомляли, що краще її вбити, коли вона буде йти через темний провулок додому. У валізі, окрім писемних матеріалів, знаходилися мої липові документи, на які мав взяти у автосалоні машину напрокат, аби з місця злочину непомітно забрати тіло жертви. Там лежали дублікати ключів від її однокімнатної квартири, копії кредитних карток.
Прилетівши до аеропорту о шостій вечора, від-разу ж попіклувався про автомобіль. Потім рушив до споруди, в якій працювала Авері. У мене забракло терпіння очікувати на неї в машині. Я нишпорив навколо цієї будівлі, крадькома заглядаючи у вікна. Дівчина працювала на першому поверсі, було складно її не помітити. У момент, коли я зазирнув на її робоче місце, вона була зовсім одна, розмовляла по телефону. Блакитноока красуня голосно благала когось по той бік трубки не віддавати «документи у руки людей, які зовсім не тямлять у вихованні дітей». Авері просила про відмову від доручення якимсь особам опіки над осиротілим хлопчиком. Дівчина з розпачем поклала слухавку й, згадавши про пізній час, зібралася додому.

Вона йшла вулицею, а я, їдучи у машині, нама-гався не потрапляти їй на очі. Обігнавши Авері, зупинився недалеко від темного провулку, де мені наказано було її вбити. Це було ідеальне для злочину місце – довкола не чути ні душі! Сховався у темній тіні й діставши свій кинджал переконував себе, що зараз це зроблю. У голові лунали сумніви, проте потрібно було діяти. Я стояв мовчки, очікував приходу Авері… Дівчина прямувала у мій бік, я був готовий завдати удару, але щось завадило і я прогавив таку можливість– не зміг безжально встромити ножа їй у серце. Я проклинав себе, що не упорався зі своїми роздумами. «Повертатися додому з невиконаним завданням не можна!» Набравшись сміливості, прийняв рішення, що вб’ю Авері пізніше – дочекаюсь, поки вона удома ляже спати, задрімає, а потім прокрадусь у квартиру і виконаю свою місію!
Вечір був тихим і спокійним. Я обережно відк-рив ключами двері апартаментів дівчини, ледь чутними кроками підбирався до її ліжка. Вона походила на милого янгола, який заснув, стомившись від праці! Її тіло здавалося таким незахищеним, невинним!
«Що я роблю?.. Чи з моєї голови витекли мізки? Так не можна! Це неправильно! Дівчина жила без батьків. Напевно, натерпілася вдосталь! Я не можу її скривдити! У чому її вина? За що вона таке заслужи-ла?.. Я б ніколи не нашкодив сироті! Не можу її вбити лише за те, що може втратити душу, про яку сама не знає! Не буду цього робити й іншим не дозволю!» – ці факти збуджували, непокоїли, дратували.
Покинувши квартиру Авері без жодних доказів своєї присутності в ній, тримав ціль у аеропорт. Я гадав, що удома змушу Престона не вбивати нещасну сироту, хоч не вірив у його поблажливість. Тоді я так вважав, ймовірно, бо відтягував момент зізнання самому собі, що не зможу втекти від свого прокляття. Всі мене переконували: «Так має бути!». Все одно їм не вірив! Я уявити собі не міг, що та мила з вигляду дівчина за кілька днів стане моєю, як казав Адам, найпершою ідеєю. Ідея полягатиме у її захисті! Там, у квартирі, я заприсягся, що нікому не дам її скривди-ти, моя клятва стала сильнішою за мій розум. Сила безсмертного, що мав, тепер вся була сконцентрована на єдиній миті – не дозволити жодному скривдити дівчину! «І нехай хтось лишень наважиться пальцем її доторкнутися!»











Частина третя
∞ Людина





Повертаючись додому, я декілька разів уявляв нашу розмову з Престоном. Намагався вгадати, які він поставить запитання, відшукував до них найкращі відповіді. «Як можна переконати відданого своїй справі безсмертного зробити виняток для бідолашної дівчини?» Мені було ніяково. Напевно, інші мої соратники колись намагалися змусити Еквіджа пощадити своїх жертв нашого безжального прокляття. Я знав, що не маю жодних шансів отримати його згоду не вбивати Авері, але, як то кажуть, надія помирає останньою.
Я вийшов з таксі. На порозі будинку чекала уся моя нова сім’я. Еллі підозріло визирала з-за спини Екона. Вона здогадувалася, що сталося, від самого початку знала, що мені не під силу зробити це. Решта вартових сподівалися почути «позитивні» результати моєї самостійної поїздки. Еквідж підійшов перший: