Протягом тієї доби письменники та митці пнулися зі шкури, прагнучи уславити режим і засвідчити щасливе життя колгоспників та робітників. Як і всі совєтські громадяни, я любила деякі фільми цього жанру, наприклад «Веселі хлоп’ята» (1934 р) Григорія Александрова (колгоспник відкриває в себе талант джазмена) або «Семеро сміливих» (1936 р.) Сергія Герасимова (героїчна полярна експедиція). Проте, незважаючи на зусилля пропаганди, комуністична ідея, зіткнувшись із реальністю, втрачала блиск. Сталін, дедалі більш параноїчний, усюди бачив ворогів та шпигунів і наказав своїй політичній поліції нещадно переслідувати їх. Саме отак були знищені члени комуністичної еліти, зокрема давні більшовики, всі колишні члени різних політичних партій минулих літ, зокрема й революційних не більшовицьких партій; люди з усіх соціальних верств, арештовані для збільшення цифри; національні меншини, скажімо, поляки та корейці, яких Сталін запідозрив у потенційній «невірності». Чистки досягли свого апогею, коли в 1937–1938 рр. протягом року стратили приблизно 700 000 осіб. У таборах ГУЛАГу тоді перебувало 1 881 570 осіб.
Незважаючи на «ліквідацію» «зрадників» і «шпигунів», зізнання яких отримували під безглуздо жорстокими тортурами, мовчазне невдоволення зберігалося й далі. Воно поставало в кошмарах Сталіна, коли з’явилася гітлерівська загроза: як населення, цілковито знекровлене вимогами та нестерпними умовами праці й життя, зможе оборонятись у разі нападу? Чи підійметься воно на захист батьківщини комунізму?
Розділ III
ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА Й ПОВОРОТ ДО РОСІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ
Перед лицем піднесення нацизму і загрози нападу Сталін намагався розвинути патріотичні чуття російського народу і знову дозволив релігійні обряди. Месіанська ідея втілювалася тепер у битві, яку провадили комуністична Батьківщина, ба навіть просто Батьківщина, проти абсолютного зла.
1930-ті роки. Хмари збираються над Європою: швидке утвердження нацизму в Німеччині, поразка республіканської Іспанії, піднесення фашизму в багатьох країнах Старого Світу. Боротьба з комунізмом — головна мета, яку проголосила нацистська Німеччина, небезпека нападу стала відчутною. Водночас із гучними публічними судовими процесами над багатьма провідними постатями Комуністичної партії, а також із чистками Сталін мало-помалу здійснив поворот до великоруського націоналізму, що взяв гору над інтернаціоналізмом і недвозначним осудом «похмурого царського минулого». Цей націоналізм вихваляв героїчне минуле російського народу і його першорядну роль у переможному марші СССР.
У березні 1937 року газета «Правда» заявила, що історики совєтської історичної школи, яку заснував Михайло Покровський (1868–1932), більшовик із першої години, — «вороги народу». Адже, дотримуючись суто марксистського духу, хіба вони не вважали патріотизм за буржуазний феномен? Відтоді совєтська історіографія уславлювала багатовікову боротьбу росіян проти німецької експансії. Піднесли до небес Олександра Невського (1220–1263), новгородського князя, що уславився перемогами над шведами (1240 р.) і тевтонцями (1242 р.), а Сергію Ейзенштейну (1898–1948) доручили зняти фільм про нього, тож цей князь увійшов до пантеону совєтських героїв. Для цього режисера, що певною мірою потрапив у неласку до режиму, бо ж його естетика погано узгоджувалася з приписами соціалістичного реалізму, таке замовлення стало рятівним колом. Ось як він говорив про це:
«Патріотизм — моя тема. Такою була моя перша думка, коли мені доручили відтворити на екрані XIII сторіччя... Ми хочемо, щоб наш фільм не тільки ще більше мобілізував тих, хто опинився в осередку боротьби проти фашизму у світовому масштабі, а й навівав твердість, сміливість і впевненість у ті частини народів світу яким здається, ніби фашизм... непереможний»[22].
Вплив цього фільму, що вийшов на екрани 1938 року, був значно підсилений геніальною музикою Сергія Прокоф’єва (1891–1953), що повернувся в СССР після двадцятьох прожитих за кордоном років. Серця всієї країни билися в унісон:
«Вставайте, люди русские! На славный бой, на смертный бой!.. На Руси родной, на Руси большой, не бывать врагу! Поднимайся, встань, мать родная, Русь!»
Тут ішлося не про окремий випадок. Починаючи з другої половини 1930-х років, з’явилися численні книжки та фільми, присвячені «прогресивним» історичним постатям російської історії. Таким був дух нової історичної доктрини, яка уславлювала патріотизм і утверджувала важливість індивідів у ході історії. То був вправний спосіб виправдати культ Сталіна, зміцнюючи водночас патріотичні чуття.
22
Сергей Эйзенштейн. Патриотизм — моя тема // Избранные произведения: в 6-ти т. — Т. 1. — Москва, 1964.