Дивна річ, саме територіальні завоювання Другої світової війни, яку в Росії називають Великою Вітчизняною, посприяли відродженню комуністичної ідеї. Ця ідея, здається, стала необхідною для ідеологічного виправдання нового завоювання територій Російської імперії після Жовтневої революції. Відтепер ішлося про її запровадження у Східній Європі manu military, збройною силою, з підтримкою місцевих комуністичних партій «братніх» комуністичних режимів, вірних Москві, та про повну інтеграцію у складі СССР територій, анексованих у 1939–1940 рр. унаслідок пакту Молотова-Ріббентропа. Уперше після Жовтневої революції СССР цілковито контролював суміжні країни: Болгарію,. Чехословаччину, Угорщину, Польщу, НДР, Румунію і принаймні тимчасово Албанію та Югославію. Цей «соціалістичний табір» зміцнила ще одна важлива подія: 1949 року, після воєнної перемоги китайської комуністичної партії під проводом Мао Цзедуна була проголошена Китайська Народна Республіка.
Протягом наступних десятиріч «соціалістичний табір» на чолі з СССР поступово збільшився, охопивши В’єтнам, Північну Корею, Камбоджу і Кубу. Паралельно СССР палко підтримував усяку антиколоніальну боротьбу, приваблюючи симпатії великого числа так званих неприєднаних країн, як-от Індії та Єгипту. Здавалося, ніби нарешті почалася світова революція, про яку марно мріяли більшовицькі вожді Троцький і Ленін під час Жовтневої революції. Совєтський Союз зміцнив свою позицію першої прогресивної сили у світі, авангарду людства, що в цілковитій згоді з марксистською доктриною вів усі народи до соціалізму і його найвищої стадії — комунізму. Героїчний ореол СССР, що розчавив абсолютне зло — нацизм — вочевидь незмірно сприяв популярності комуністичних рухів у багатьох іноземних країнах, передусім у Франції та Італії.
Хоч як іронічно, Сталін, що проголосив можливість побудови соціалізму в одній країні[27], наприкінці свого життя опинився на чолі блоку, який складався з соціалістичних країн і міжнародного комуністичного руху. Це змусило Сталіна стримувати свою відверто русофільську політику. Перед ним поставало набагато нагальніше завдання створити атомну бомбу і зміцнити ідеологічні бар’єри супроти Заходу, цього одвічного ворога, що на мить став приятелем. «Холодна війна» була в повному розпалі, і Захід виступав проти не російського народу, а таки комунізму. Месіанська ідея, яка відтоді надихала совєтських громадян, мала строкатий характер: гордість за славетне російське минуле, незважаючи на царизм, і Перемогу у Великій Вітчизняній війні. Ця ідея поєднувалася з могутністю країни, здатної чинити опір згубним силам реакції і нести смолоскип свободи й соціалізму.
Я мала п’ять років, коли 1953 року помер Сталін. Реакція моїх батька-матері стала одним із перших моїх справжніх спогадів. Вони не плакали, але їхні обличчя були поважні, замкнені. Не прокоментували смерть жодним словом. Проте я не вірю, що вони шкодували про цю смерть. Адже під приводом боротьби з «космополітами» країна занурилася в повне безумство антисемітизму. Після замаскованого під нещасний випадок убивства в січні 1948 року видатного актора єврейського театру Соломона Міхоельса, цього своєрідного морального авторитету єврейського світу в СССР і на Заході, країна стала свідком справжньої хвилі чисток і злобної кампанії відлучення євреїв від суспільного життя та руйнування традиційної єврейської культури. 1953 року групу лікарів-євреїв, які працювали в клініках для високих керівників партії і держави, звинуватили в поганому піклуванні про багатьох провідних функціонерів, ба навіть в отруєнні їх. Якби Сталін не помер, ця справа могла б призвести до масової депортації євреїв, як уже депортували німців Поволжя, кримських татар і кілька народів Кавказу. Як і всі євреї, мої батько-мати і діди та бабусі мали всі причини боятися найгіршого. Зі смертю тирана одна сторінка історії нарешті перегорнулася.
Розділ IV
ОСТАННІ КОРЧІ КОМУНІСТИЧНОЇ ІДЕЇ. HOMO SOVIETICUS
27
Теорію побудови соціалізму в одній економічно нерозвиненій країні — Росії — без розвинених капіталістичних країн Європи (тобто всупереч догмі класичного марксизму) ухвалено 1925 року на XIV з’їзді Комуністичної партії, незважаючи на незгоду Троцького.