Які підсумки можна підбити з доби Єльцина? Розчарування населення (за винятком частини інтелігенції і середнього класу, ще дуже нечисленного і слабкого морально), що зазнало гіперінфляції й бачило, як його заощадження розтанули принаймні двічі (1992-го і 1998 року), на тлі казкового збагачення happy few, нечисленних щасливців, і бачило, як родина його хворого і дедалі частіше п’яного президента тримає віжки влади вкрай недемократичним способом. Звичайно, ЗМІ були вільні (дарма що головні телеканали вже перебували в руках олігархів), але свобода слова, як і свобода віровизнання, свобода поїздок за кордон і змога відкрити крамничку, були набуті ще за доби Горбачова.
У тій згубній атмосфері кінця врядування Єльцина стала відчутною ностальгія за належністю до могутньої імперії, яка розмовляла з США як із рівнею і брала участь у справах світу. Для Єльцина настала пора подбати про свого наступника.
ЧАСТИНА ДРУГА
Велика Вітчизняна війна як основа нової російської ідентичності
Розділ VII
РОСІЯ «ПІДВОДИТЬСЯ»: НАРОДЖЕННЯ НОВОЇ ІДЕОЛОГІЇ
Прихід до влади Путіна, колишнього керівника ФСБ, який швидко «сфабрикував» свою партію — «Єдину Росію», — змінив ситуацію. Нова ідеологія, яку він спромігся накинути, — це вправно виготовлена суміш великоросійського патріотизму — забарвленого жалем за розпадом імперії і натхненого прагненням знову завоювати її — і реабілітації совєтського способу життя і совєтських досягнень. Відтоді совєтський період, незважаючи на його «трагічні сторінки», сприймають як позитивний і славетний.
Випробувавши чотирьох прем’єр-міністрів за п’ятнадцять місяців, Єльцин (зі схвалення своєї родини та олігарха Бориса Березовського, що мав великий вплив у Кремлі) в серпні 1999 року призначив Путіна й одразу заявив, що бачить у ньому свого наступника. Це призначення спершу породило подив. Адже цей колишній совєтський шпигун у Східній Німеччині, що на початку постсовєтської доби поміняв кар’єру в лоні служб безпеки на кар’єру апаратника й після кількох років, проведених у Санкт-Петербурзькій мерії, займав посади заступника керівника справами президента в Кремлі, директора ФСБ (колишнього КГБ) і секретаря Ради безпеки Російської Федерації, завжди тримався в затінку, тож ніхто не передбачав його блискавичного злету на верхівку влади російської держави.
Тієї самої пори, в серпні 1999 року, чеченські бойовики-екстремісти почали операцію з метою взяти контроль над Дагестаном і створити там ісламський каліфат. Чи маніпулювала тими бойовиками ФСБ? В усякому разі їхні дії становили добрий претекст для влади, щоб порушити перемир’я, укладене з очільниками незалежної Чечні. Здається, Шаміль Басаєв, головний натхненник тієї операції, мав давні зв’язки з таємними російськими службами, що й пояснює, чому під час наступу федеральних військ він разом зі своїми бійцями безперешкодно вийшов із Дагестану.
4–16 вересня 1999 року в житлових будинках трьох російських міст: Москви, Волгограда і Буйнакська — сталося кілька вибухів. Загинуло 307 осіб, понад 1700 зазнали поранень. Винних назвали дуже швидко: ними могли бути лише чеченські терористи. Перша чеченська війна (1994–1996), коли Росія, незважаючи на два роки збройного протистояння, не змогла повалити сепаратистський режим, лишилася травматичним спогадом для російського населення, що відчувало потребу в «тонізаторі», який збільшив би авторитет Володимира Путіна, і то так, щоб через кілька місяців він мав змогу перемогти на президентських виборах.
Можна цілком обґрунтовано запитати себе, чи за тими вибухами не стояла зі схвалення Володимира Путіна ФСБ. На цю тему пролито багато чорнила, висунуто кілька гіпотез. Найпереконливішою мені видається теорія американського журналіста Девіда Саттера, доброго знавця постсовєтських реалій[44]. На його думку, Путін не мав би часу підготувати операцію такого масштабу від миті свого приходу на посаду керівника уряду до вересня 1999 року. Натомість цілком міг підготувати цю інсценізацію з наказу Єльцина, коли ще командував ФСБ. Адже Єльцину було не досить призначити Путіна на посаду прем’єр-міністра, він одразу прагнув зробити його спадкоємцем, здатним захистити його, а також його родину від усяких можливих переслідувань за злочини і надуживання, скоєні протягом десятиріччя, коли він перебував на чолі влади. У своєму телевізійному зверненні 9 серпня 1999 року Єльцин виразно заявив про свої наміри:
44
David Satter. The Less You Know, The Better You Sleep: Russia’s Road to Terror and Dictatorship under Yeltsin and Putin. — Yale University Press, 2016.