Розділ IX
«БЕЗСМЕРТНИЙ ПОЛК» — ПОГАНСЬКИЙ АПОФЕОЗ КУЛЬТУ НАЦІЇ
Навіщо створювати культ Великої Вітчизняної війни? Для населення ця війна — унікальна політична подія XX ст., у якій кожен росіянин може впізнати себе. В Росії майже немає жодної родини, член якої тим або тим чином не брав би в ній участь. Майже немає жодної родини без полеглого, пораненого чи зниклого безвісти. Саме в цьому контексті й на тлі безпрецедентної мілітаризації з’явилася ініціатива: «Безсмертний полк». Спершу громадянський і незалежний, цей рух був швидко очолений урядом і став тепер дедалі грандіознішим святкуванням єдності й непереможності російського народу.
Використання Великої Вітчизняної війни, до якого вдається Путін, спирається не на порожнечу: ця війна глибоко позначила життя кожної совєтської родини. Сталін мінімізував військові та цивільні втрати й називав вигадану цифру 7 млн осіб, приховуючи факт, що реальні втрати були набагато вищі від німецьких. Після перепису населення 1961 року Микита Хрущов назвав цифру ближчу до реальності: 20 млн осіб. Брежнєв, не уточнюючи, говорив про «понад 20 мільйонів». Лише під час перебудови комісія, що складалася з військових та істориків, отримала доступ до архівів, зокрема архівів Генерального штабу, і змогла порахувати втрати. У травні 1990 року комісія опублікувала результати своєї праці: загинуло 26,6 млн осіб, з них близько 8,7 млн військових. Нині виявляється, що навіть ці цифри поставлено під сумнів.
14 лютого 2017 року Дума присвятила пленарне засідання «патріотичному вихованню російських громадян». Депутати, сенатори та високі урядовці слухали свого колегу комуніста Миколу Земцова, що розповідав про втрати, пов’язані з Великою Вітчизняною війною. Його доповідь спиралася на розсекречені дані Держплану, які в минулому не вивчали. Якщо вірити тій інформації, населення СССР у 1941–1945 рр. зменшилося майже на 53 млн осіб; близько 11 млн осіб померли від природних причин. Отже, людські втрати, зумовлені війною, становили десь 42 млн осіб. Серед них, за словами Земцова, понад 19 млн. військових і близько 23 млн цивільних. Серед військових він налічує понад 3 млн військовополонених, що загинули або були знищені в німецьких таборах; з-поміж цивільних приблизно 2,5 млн євреїв знищено внаслідок голокосту кулями і близько одного мільйона ленінградців загинули під час блокади.
15 млн додаткових смертей відносно цифр 1990 року. Величезне збільшення, таке раптове і, зрештою, неймовірне, що вчені мляво відреагували на ці «одкровення». За браком обґрунтованих і доступних доказів за цими цифрами проступає певне бажання поставати в образі жертви. А втім, відкриваючи засідання, голова думського комітету з освіти В’ячеслав Никонов виголосив таку заяву:
«Сьогодні, коли лютує нова війна, яку дехто називає гібридною, наша Перемога — одна з головних цілей нападу на нашу історичну пам’ять. Ми бачимо, як повторюються спроби фальсифікувати історію, які мають переконати нас, що не ми, а хтось інший переміг у війні, і змусити нас вибачитися».
Ці нові цифри цілком можуть бути новим маневром, щоб ще більше освятити Велику Перемогу, якій курять тим більше фіміаму, що страхітливіших жертв вона вимагала. Історик і публіцист Марк Солонін подає геополітичне пояснення такого «гігантизму»:
«Патріоти» вже давно сприймають жертви совєтського народу у війні як підставу для висування геополітичних претензій. Це неоціненна боргова розписка, яку вони здерли з ненависного Заходу, і цифра в розписці має бути якомога більшою. Більше трупів, ще більше!»[72]
2013 року міністр Мединський, «головний патріот», уже виправдовував окупацію Східної Європи кількістю совєтських жертв:
«Серед країн-союзників СССР найтяжче постраждала Великобританія, що, до речі, воювала на два роки довше від нас. Її сумарні, досить обмежені, втрати за шість років війни становили близько 400 000 осіб... Добре запам’ятайте цю цифру. Бо щоразу, коли вам казатимуть про внесок Великобританії, США і Франції та СССР у Перемогу, прошу вас порівняти цю цифру і нашу: 27 мільйонів. Ось ця пропорція: 400 000/27 000 000 = 1/67, мабуть, і буде в головних аспектах найточнішою математичною формулою ціни, яку заплатили союзники за спільну Перемогу... Тож яке моральне право мали інші країни, крім нашої, вирішувати повоєнну долю Європи?»[73]
Немає значення, що міністр ошукував, як і численні офіційні історики: СССР не тільки був майже так само довго у війні, як і Великобританія (він почав з окупації Польщі 17 вересня 1939 року, потім окупував балтійські держави, почав війну проти Фінляндії й т. ін., про що офіційні російські історики уникають говорити), а й британські втрати цивільних і військових сягають 500 000 осіб, американські — 400 000 осіб, французькі — 600 000 осіб. Якби Мединський хотів робити чесні розрахунки, співвідношення було б 1,5 млн жертв до 27 млн, тобто не таким «катастрофічним», як він вважає. Але яке це має значення? Фетишизація Перемоги сімдесятирічної давності дає змогу Росії нині утверджувати свої геополітичні претензії і свою моральну вищість над цілим світом, виправдані кров’ю совєтських жертв.