Протягом принаймні двох поколінь у родинних спогадах був присутній воєнний травматизм. Літні люди повторювали, наче мантру: «Не дай, Боже, війни!» Щоб уникнути війни, вони були ладні терпіти дуже суворе життя. Але комуністичний режим мало переймався тими стражданнями. Офіційні вшанування обмежувалися вихвалянням заслуг військових командирів і виняткових героїв, не звертаючи уваги на звичайних героїв. Мабуть, саме з цієї причини зародився рух 9 травня. Щороку в День Перемоги родини жертв почали збиратися задля вшанування своїх рідних, які воювали на війні.
Цей феномен зародився в одній школі в Новосибірську. 1965 року учні вирішили вийти на парад із портретами ветеранів; це був спонтанний рух, що не мав підтримки з боку місцевої влади, бо ж не було приписів зверху. Дві інші десь такі самі ініціативи з’явилися під час перебудови: в Липецькій області та Солікамську. Але тільки починаючи з 2007 року, за Путіна, ця ідея справді втілилася в життя. Цього року в Тюмені, місті нафтовиків, Геннадій Іванов, голова обласної ради ветеранів, організував парад переможців. Ініціативу, про яку розповіла преса, підтримали інші міста (Казань, Кемерово, Новосибірськ та ін.). 2010 року Людмила Шевцова, заступниця мера Москви, організувала марш громадян із фотографіями ветеранів і транспарантами: «Герої Перемоги, наші прадіди і діди». Участь узяло приблизно 5000 осіб. Бракувало лише якоїсь дрібнички, щоб надихнути юрбу.
2011 року троє журналістів сибірського міста Томська знайшли ту дрібничку. Йшлося про «відновлення справедливості»: герої, які воювали за свободу країни, мали право бути присутніми — вони або їхні фотографії — на святі Перемоги. 9 травня 2012 року близько 6000 томчан із портретами своїх предків, що брали участь у Великій Вітчизняній війні, вийшли на парад у місті. Ідея сама по собі не була оригінальна, але тамтешні журналісти знайшли назву, яка й становила всю відмінність. Ту ходу назвали «Безсмертний полк», тож бійці отримали таким чином статус безсмертних. Ентузіазм ЗМІ, регіональних і національних, одразу надав тій ініціативі популярності. Сформувалася спільнота координаторів із різних міст і навіть іноземних країн, де є численні громади вихідців із Росії. 2013 року «Безсмертний полк» пройшов маршем у 120 російських містах, а також в Україні, Казахстані та Ізраїлі. 2014 року до цього феномену були причетні 500 міст і сім іноземних країн.
Річ зрозуміла, народні збори такого масштабу, одразу підтримані різними органами місцевої влади, не могли уникнути уваги російської виконавчої влади. Годилося очолити цей щойно сформований рух — масовий міжрегіональний історико-патріотичний рух «Безсмертний полк», що попервах хотів бути аполітичним. 2015 року «Безсмертний полк» ввели у всеросійську програму святкувань 70-ї річниці Перемоги. Отже, 9 травня 2015 року, одразу після військового параду, «Безсмертний полк» уперше пройшов вулицями Москви і по Червоній площі. В ньому брало участь близько півмільйона осіб. На чолі — Володимир Путін, пишаючись портретом батька.
Починаючи з 2015 року, ці марші почали отримувати логістичну і солідну фінансову підтримку з боку російської держави. Зокрема через масовий всеросійський рух «Волонтери Перемоги», представлений у 76 російських регіонах, цей рух отримує державні субсидії (понад 63 млн рублів у 2016–2017 рр.) та різні регіональні допомоги, скажімо, безкоштовне надання приміщень. Координатори «Волонтерів» — здебільшого державні та муніципальні урядовці або ж співробітники організацій, фінансованих державою. Другим організатором заходів на 9 травня є громадянсько-патріотичний рух, названий «Безсмертний полк Росії», його заснувала група функціонерів, до яких належать Олена Дунаєва, колишній директор Волгоградського патріотичного центру, а також громадська організація, співголовою якої є депутат Думи Микола Земцов, котрого я вже згадувала. Марші фінансують ще й дві федеральні структури: Російський центр громадянського і патріотичного виховання і Федеральне агентство у справах молоді.