Саме отак держава привласнила ініціативу, початкова мета якої була радше шляхетна: «Зберегти в лоні кожної родини пам’ять про покоління, яке пережило Велику Вітчизняну війну... і вшанувати пам’ять наших близьких, були вони ветеранами армії чи флоту, підпільниками, партизанами, працівниками тилу, в’язнями концентраційних таборів, ленінградцями під час блокади, дітьми війни». І справді, сайт «Безсмертного полку» (www.moypolk.ru) вже прийняв понад 400 000 розповідей та свідчень про долі людей із «покоління переможців» і допоміг знайти сліди деяких полеглих.
Після 2015 року успіх «Безсмертного полку» ненастанно зростав у Росії та в усьому світі. Путін щороку бере участь у ньому, і таке, безперечно, посприяло популярності цієї ходи. 2010 року в ній брали участь 1,2 млн осіб у Москві та Санкт-Петербурзі і сотні тисяч інших людей у 73 російських регіонах та сорока іноземних країнах. 2017 року брали участь уже 7,8 млн осіб, з них 850 000 в Москві. Саме тієї пори абсолютно зникла спонтанність на користь злагодженої до міліметра організації, гідної совєтської доби. В зімкнутих лавах можна побачити курсантів шістьох суворовських військових училищ Міністерства внутрішніх справ Росії, а також курсантів Московського президентського кадетського училища Федеральної служби військ національної гвардії (або ж президентської гвардії) Російської Федерації. Всі ті юні військові несуть, як і годиться, портрети свої дідів і прадідів. Лихі люди запевняють, що їм наперед роздають ті збільшені фотографії, ніяк не пов’язані з їхніми справжніми предками.
2018 року число учасників зросло ще більше. Цього разу на вулицях Москви пройшли маршем понад мільйон осіб і понад 10 мільйонів в усій країні у складі десь 2900 маніфестацій. Як і щороку, деякі учасники несли портрети Сталіна. «Безсмертний полк» пройшов маршем і в багатьох містах анексованого Криму та на сепаратистських територіях Донбасу, де виставляли фотографії не тільки жертв Великої Вітчизняної війни, а й проросійських бойовиків, убитих у боях проти регулярної української армії, яку сепаратисти та їхні російські спонсори називають «фашистською». У Москві Володимир Путін ішов поруч із двома іноземними керівниками: сербським президентом Александром Вучичем та ізраїльським прем’єр-міністром Беньяміном Нетаньяху. Хоча серби героїчно боролися з окупантами, а держава Ізраїль несе на своїх плечах пам’ять про голокост, цей демарш був зумовлений політичними розрахунками, набагато тісніше пов’язаними з безпосередньою дійсністю. Найдужче вражала, мабуть, участь кількох десятків сирійських дітей, що тоді були на канікулах у найпрестижнішому піонерському таборі совєтської доби — «Артеку» в Криму, — який і далі приймає надто вже заслужених російських дітей та дітей із «дружніх країн». Сирійські діти несли портрети свої близьких, які загинули під час сирійської війни. Ті діти з усією очевидністю належали до родин, вірних Башару аль-Асаду, тож було неважко здогадатися, хто відігравав роль «фашистів», винних в убивстві їхніх батьків або дядьків. Б’юсь об заклад, що американці.
Географія «Безсмертного полку» теж значно розширилася: 2018 року ця хода відбулася в понад 80 країнах, аж до Антарктики. «Співвітчизники», які становлять «русский мир» в усіх закутках планети, вбачають у ній украй символічний та об’єднавчий елемент. У Франції ці процесії зібрали 3000 осіб. Усюди або майже всюди у світі були присутні, як повідомляють, російські дипломати.
Масштаб цих процесій справді приголомшує. Щоб унаочнити це, досить подивитися відео в інтернеті. В Москві це людський потік, що заполонив великі міські артерії. Потік, де йдуть разом літні люди та молодь, чоловіки і жінки, ба навіть дуже юні дівчатка та хлопчики, інколи виряджені у військові мундири. Попереду того потоку десятки людей несуть величезний червоний транспарант, — немов бар’єр чи бастіон, — на якому написано: «Безсмертний полк». У чому полягає глибокий сенс такої дивної маніфестації? І які рушії гальванізують це людське море?
«Безсмертним полком» росіяни передусім знову заявляють про свою Перемогу над нацистами і повідомляють усьому світові про свою моральну вищість, насамперед над Заходом, потім над рештою світу. Новим світлом тепер уже є не «Свята Русь» (після сімдесятьох років накинутого атеїзму релігійне чуття вже не досить значуще), і, зрозуміло, не комуністична ідея, а поганська ідея, ідея національної могутності та іманентної непереможності, живлена Великою Перемогою.