Але головне виправдання анексії, яке висуває російська влада, — це все-таки захист міста Севастополя, героїчного міста, що так довго чинило опір під час Великої Вітчизняної війни, а загалом і всього Криму від українських «фашистів», які, за словами пропагандистів, загрожували йому геноцидом після перемоги Майдану. Немов у релігійній містерії, таким чином знову відтворили вічну битву між силами зла (Майдан зайняв місце, яке колись займав нацизм) і Росією, яка мужньо захищає своїх «співвітчизників». Той самий аргумент висували, коли підбурювали до бунтів і підтримували проросійських сепаратистів на Донбасі (до цієї теми ми ще повернемося), але, «беручи» Крим, набагато більшою мірою апелювали до патріотичних поривів російського населення, ця анексія мала справді символічне значення.
Адже оборона Севастополя була однією з найславетніших сторінок Великої Вітчизняної війни. А насправді була і однією з найтрагічніших. До початку боїв укріплення Севастополя і його околиць вважали за одні з найкраще захищених у світі, з величезною концентрацією артилерії і авіації, мінними полями і бойовими кораблями. Німецька армія почала наступ 4 листопада 1941 року, але змогла взяти місто і остаточно окупувати Крим лише на початку липня 1942 року. Севастополь боронився понад півроку, перебуваючи якийсь час у стані облоги. Як і на багатьох інших бойовищах, це була гекатомба для совєтських військ: загалом загинуло 62 000 совєтських військових, 43 000 отримали поранення, 95 000 потрапили в полон. Якщо порівняти, то серед німців і румунів (які брали участь в останній атаці) був 5861 убитий, 21 000 поранений і трохи менше 800 зниклих безвісти. Коли перемога німців видавалася неминучою, Сталін відмовився евакуювати війська, зокрема й поранених, за винятком високого командування та старших офіцерів, а також керівників Севастопольської парторганізації. Отже, тисяча осіб змогла потай вибратися з Криму, покинувши війська, тобто прирікши їх на смерть або полон, бо ж їм дали наказ битися «до останньої краплі крові».
Найстрашніший епізод здачі Севастополя німцям відбувся в Інкермані, містечку на південному заході півострова Крим неподалік від Севастополя. Галереї, прорубані в гігантській скельній стіні 30 метрів заввишки і 300 метрів завдовжки, яка нависала над містом, правили за погреби для зберігання ігристих вин місцевого виробництва. Поряд із цими запасами совєтська армія розмістила склади озброєнь. Крім того, там містилися два польові шпиталі, які мали приймати тисячі поранених, а ще ховалися цивільні, що втекли зі своїх домівок. Під час німецького наступу на Інкерман ту скельну стіну зруйнували величезним вибухом, поховавши десь 3000 людей. Наказ висадити в повітря склади, щоб не лишити ворогові боєприпасів, дав командувач тилу контр-адмірал Микола Заяц, незважаючи на присутність у галереях поранених і цивільного населення.
Але це ще не все. 4 липня 1942 року Совінформбюро оголосило, що совєтським військам дано наказ відступати (нагадаймо, що їх покинули), і аж захлиналося: «Слава головних організаторів героїчної оборони Севастополя... ввійде в історію Великої Вітчизняної війни проти німецьких фашистських негідників як одна з найблискучіших сторінок». Понад тисячу військових (зокрема багато евакуйованих офіцерів і керівників Комуністичної партії) нагородили медаллю «За оборону Севастополя». Заяц отримав її одним із перших...
Населення Криму, а надто вже Севастополя, «міста російської слави», як назвали його, десятки років годували очищеними від усіх «темних» плям героїчними оповідями, святкуваннями і салютами. А влада незалежної України не робила нічого ні для відновлення історичної правди, яка, безперечно, спонукала б критично поставитись до уславлення совєтської армії та її командирів, передусім Сталіна, ні для отримання контролю над Чорноморським флотом. У результаті тривалих переговорів більшу частину цього флоту, базованого в Севастополі та на інших кримських базах, зрештою передали Росії. 1997 року Росія законно отримала ті бази в оренду на двадцять років. Але ж присутність у Криму 25 000 російських моряків теж сприяла підтримці міцного зв’язку з російською «Батьківщиною-матір’ю».
Той зв’язок підтримували ще й різноманітні маніфестації. З 2009 року найвідоміший у Росії мотоклуб «Нічні Вовки» організовує щороку в Севастополі на берегах озера, що лежить коло гори Гасфорта, міжнародне байк-шоу. Ось як туристичний сайт подає цю подію:
«Щороку головний режисер шоу — лідер «Нічних Вовків» Олександр Залдастанов (Хірург) — збільшує масштаб і видовищність вистави. Сам цей захід вважають за одну з найважливіших подій у міжнародному байкерському русі. Грандіозна вистава, сповнена ризикованих трюків, піротехнічних спецефектів, музики, літературних образів і військової техніки різних епох, стає вираженням глобальних концепцій, які відображують думки про патріотизм і Батьківщину багатьох росіян»[92].
92
Международное Байк-шоу в Севастополе. — Travelcalendar; Байк шоу 2018 “Русская мечта” 17–18 августа. — Крымские новости.