Як чудово підсумувала головний редактор “RT” Маргарита Симоньян, «важливо, щоб був канал, до якого люди звикли, він їм подобається, і ось коли треба, ти показуєш те, що треба. В якомусь розумінні не мати свого мовлення за кордон — це однаково, що не мати Міністерства оборони. Коли немає війни, воно наче й не потрібне. Та коли є війна, це просто критично»[98].
Маргарита Симоньян — дуже особливий випадок у російській медійній галактиці. Ця молода жінка має талант і нахабність, які дали їй змогу, ще дуже юній, піднестися на аудіовізуальний Олімп. Вона народилася в Краснодарі 1980 року, 2005 року її призначили головним редактором каналу “Russia Today”, у 25 років, потім, 2013 року, — головним редактором Міжнародного інформаційного агентства “Russia Today”, а 2014 року — інформаційного агентства “Sputnik”. Річ зрозуміла, як і трьох провідних пропагандистів, про яких ішлося вище, і як 300 інших журналістів, Путін нагородив її 2014 року за «об’єктивність у висвітленні подій у Криму».
Як сталося, що Симоньян могла зробити таку блискавичну кар’єру? Досить раз поглянути відеоматеріали “RT”, у яких вона з’являється, щоб зрозуміти: вона вдається до нового різновиду журналістики, двома головними рисами якого є брехня та висміювання. У грудні 2015 року, відповідаючи на критику з боку американських медіа, “RT” створило геніальне відео — sui generis, зрозуміла річ. У 4-хвилинному кліпі Симоньян у хутряній шапці з зіркою на лобі та неоковирній куфайці дискутує з великим ведмедем, що символізує російську могутність, оглядає темні кімнати бюро “RT”, які нагадують радше в’язницю, рахує мільйони банкнот, які прибувають цілими ваговозами з Кремля, лає закутих у кайдани іноземних співробітників, присутня при вдаваному зніманні військових сюжетів і т. ін. У кінці відео Симоньян, цього разу вже у звичайному вбранні, з’являється й каже: «Ви отак уявляли це собі? Що ж, це правда! Саме так ми й працюємо!» За цим пасажем іде кілька дуже критичних цитат західних медіа на тему “RT”, на другому плані на екрані з’являється напис: «Ми й далі будемо доводити їх до люті».
Безсоромна брехня — справжній товарний знак усієї російської пропаганди за останні роки. Це потік брехні, яку ллють без найменшого стриму. Отже, Росія не визнала, що порушила міжнародне право і територіальну цілістьУкраїни, анексувавши Крим; не визнала, що підбурювала до розколу України через свою підтримку проросійських сепаратистів на сході країни, тоді як вона сама потопила в крові Чечню за доби, коли ця республіка хотіла проголосити свою незалежність, в ім’я своєї «територіальної цілості»; не визнала, що транспортувала ракетну установку «Бук» на територію Донбасу і збила цивільний літак MH17 компанії “Malaysia Airlines” у липні 2014 року; не визнала, що громадянські революції в Грузії (2003 р.) та Україні (2004 р. і 2013–2014 рр.) відображували бажання грузинського та українського народів перейняти європейські цінності й остаточно звільнитися від ярма совєтської минувшини (Росія звинувачує США в тому, що вони підбурювали до них); не визнала, що де-факто анексувала 20% грузинської території; не визнала, що 2006 року отруїла полонієм перекинчика Олександра Литвиненка, так само як не визнала, що отруїла 2018 року Сергія Скрипаля, колишнього російського офіцера військової розвідки і британського таємного агента, а водночас і його доньку; не визнала, що намагалася вплинути на результат президентських виборів у США та парламентських виборів у Німеччині, що намагалася втрутитись у референдуми про Брекзит і незалежність Каталонії.
Я могла б збільшити кількість цих прикладів. Очевидним є те, що режим Путіна, спираючись на постійну медійну обробку і на винаходи spin doctors, яких у Росії називають «політтехнологами», спромігся накинути своєму населенню паралельну реальність, життя в «задзеркаллі». В тій паралельній реальності Росію завжди представляють як жертву, яка героїчно б’ється, щоб не податися під наступом ворогів, і черпає свою силу в героїчному минулому Батьківщини, передусім у Великій Перемозі 1945 року. Саме отак інтерпретують санкції, накладені на Росію за анексію Криму і втручання на Донбасі, за отруєння Скрипаля або за втручання в президентську кампанію в США. Згідно з офіційним дискурсом Росія має слушність, бо ж завдала поразки найтяжчому лиху останнього сторіччя — нацизму, а ще й просто тому, що, добре озброєна, здатна знищити байдуже якого противника. Як зауважив кілька років тому російський політолог Євген Мінченко, «Путін визнав, що США лишаються єдиною наддержавою. Проте Росія з її ядерним потенціалом є країною, яка гарантовано може знищити США одним ударом»[99].