2018 року Верховна Рада ухвалила закон, згідно з яким останніх ще живих бійців ОУН-УПА вважають за ветеранів боїв за незалежність України, так само як і колишніх бійців Червоної армії. Вони мають ті самі привілеї — за винятком осіб, причетних до злочинів проти людства, отже, й антисемітських злочинів. Цей закон уписується в логіку одного указу 2015 року президента Порошенка, що запровадив у офіційному календарі День пам’яті й національного примирення — 8 травня, напередодні Дня Перемоги (який у Росії та більшості колишніх совєтських республік відзначають 9 травня).
В українському дискурсі немає нічого мілітаристського: вшановують «подвиг українського народу, його визначний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції в Другій світовій війні», виражають «повагу до всіх борців проти нацизму», вшановують полеглих у бою, а також «жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни»[110].
Паралельно українська влада за погодженням із єврейською громадою, яка й досі нараховує, незважаючи на масову еміграцію до Ізраїлю, десь 250 000 членів, ушановує щороку трагедію Бабиного яру в Києві, місці наймасовішого вбивства євреїв в Україні. 29 і 30 вересня 1941 року там розстріляно 33 771 єврея. Згодом там страчували ще й циганів, психічно хворих, військовополонених, совєтських партизанів і... українських націоналістів. На цьому величному вшануванні згадують усіх жертв голокосту. під час ушанування 2018 року президент Порошенко заявив:
«Сьогодні Україна і весь світ ушановують пам’ять жертв Бабиного Яру — трагедії, яка повік болітиме народам і державам та мотивуватиме політиків до мудрих цивілізованих рішень... Бабин Яр — трагедія киян, всієї України, незагоєна рана на тілі нашої планети. Це місце — братська могила різних народів і відомий у всьому світі символ голокосту»[111].
Вивчають проект створення великого музею Бабиного яру. Чекаючи цього, центр «Юдаїка», яким керує мій друг Леонід Фінберг, здійснює надзвичайну працю, щоб відродити єврейську минувшину України: через книжки, публікації в періодиці, етнографічні експедиції, документальні фільми й т. ін. Він аж ніяк не самотній. У Дніпрі ще один друг, Ігор Щупак, керує Українським інститутом вивчення голокосту і Музеєм «Пам’ять єврейського народу та голокост в Україні», найбільшим у Європі. Цей інститут, названий Ткума, поширює свою діяльність на всю країну, організовує форуми, семінари й культурні заходи, бере участь у міжнародних маніфестаціях. Україна — це ще й історичний центр хасидського юдаїзму, єврейського ультраортодоксального руху, і стала країною прощі для побожних євреїв усього світу. Під час єврейського нового року, який святкують у вересні, десь 30–40 тисяч євреїв-ортодоксів з Ізраїлю, США та інших країн прибувають в Умань, містечко в центрі України, на тиждень святкувань і молитов на могилі одного з засновників хасидизму рабина Нахмана з Брацлава. Учасники описують ті великі збори, які неодмінно треба відвідати, як незабутні, своєрідне релігійне must, «ти повинен». Зрештою, на українській землі процвітають сотні єврейських громад, синагог, єврейських дитячих садків та шкіл. За даними статистики об’єднаної громади України, 2018 року сталося лише кількадесят антисемітських інцидентів, і то не пов’язаних із насильством: образи і графіті. Французькі євреї мріяли б про життя в такому спокійному середовищі!
Тож чому російська пропаганда називає Україну «фашистською» державою? Може, через вплив екстремістських націоналістичних партій? Пригляньмося до цього питання пильніше. Партія «Свобода», заснована 1991 року, — безперечно, націоналістична партія. Вона мала певний несподіваний успіх за президента Віктора Януковича, що потай підтримував її, щоб відібрати голоси в своїх більш поміркованих суперників. На парламентських виборах 2012 року «Свобода» отримала 10,44% голосів. Проте під час наступних виборів, у жовні 2014 року, після втечі поваленого президента, ця партія не змогла подолати 5-відсотковий бар’єр, потрібний для представництва в Раді, де засідають 450 депутатів. А в одномандатних округах обрано тільки шість кандидатів від «Свободи». Інша партія, зовсім недавня, «Правий Сектор» — витвір Майдану, вона об’єднує різні крайні праві націоналістичні організації. На парламентських виборах 2014 року ця партія зазнала нищівної поразки: як і «Свобода», не подолала 5-відсоткового бар’єра і має тільки трьох депутатів у Раді. Щоправда, Дмитро Ярош, один із цих трьох депутатів, був заступником голови комітету з національної безпеки і оборони в Раді. Чому? Під час перших місяців боїв, коли українська армія не була ані добре споряджена, ані добре навчена, саме батальйони волонтерів, як-от «Азов» і «Донбас», у яких було багато представників націоналістичних партій, урятували долю української держави. Наприкінці 2014 року всі ці підрозділи були залучені до складу української армії. За словами Антона Шеховцова[112], великого фахівця з екстремістських і популістських партій Європи, вплив крайніх правих націоналістів на українське політичне життя лишається мінімальним, набагато скромнішим, ніж їхніх приятелів у багатьох європейських країнах, зокрема у Франції. Проте вони мають певну славу серед населення завдяки своїй участі у воєнних операціях, які забрали життя значного числа націоналістів.
110
Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни. — Верховна Рада України.