Ральф, переводячи погляд із Клото на Лахесіса, більше не мав до них співчуття. Замість цього прийшла глуха злість. Лахесіс сказав, що такого поняття, як «випадкова смерть», не існує, отже, і смерть Мак-Ґоверна не виняток. Ральф не сумнівався, що Атропос забрав Мак-Ґоверна з однієї простої причини: він хотів заподіяти біль Ральфові, покарати за втручання в… Як казав Дорренс? У справи лонґ-таймерів.
Старий Дор порадив йому не втручатися — чудова політика, поза всяким сумнівом, але в нього, Ральфа, не було вибору… Тому що ці два лисих карлики відтепер пов’язані з ним. У певному сенсі вони вбили Білла Мак-Ґоверна.
Клото й Лахесіс, помітивши його гнів, відступили назад (хоча не було видно, щоб вони переступали ногами), їхні обличчя виражали крайню стурбованість.
(— Саме через вас двох загинув Білл Мак-Ґоверн. У цьому й полягає правда, чи не так?)
Клото: (— Будь ласка… Якби ви дозволили нам пояснити все до кінця…)
Луїза злякано й заклопотано подивилася на Ральфа:
(— Ральфе? Що відбувається? Чому ти розгнівався?)
(— А ти не розумієш? Ціною невеличкого змагання між ними стало життя Мак-Ґоверна. Ми тут тому, що або Атропос чимось не догодив цим хлопцям, або збирається…)
Лахесіс: (— Ти робиш занадто поспішні висновки, Ральфе…)
(—…але є одна проблема: він знає, що ми його бачимо! Атропос знає, що ми бачимо його!)
Очі Луїзи розширилися від страху… І розуміння.
Розділ вісімнадцятий
Маленька біла рука опустилася на плече Ральфа, наче молочний туман.
(— Будь ласка… Дозволь нам пояснити…)
Ральф відчув зміну — немов спалах вихопив його тіло навіть раніше, ніж усвідомив, що викликав її власним бажанням. Він знову відчував вітер; що холодив його, немов лезо ножа. Тепер дотик руки Клото відчувався як примарна вібрація над поверхнею шкіри. Він бачив трьох, але обриси фігур здавалися далекими й туманними. Вони перетворилися на примар.
«Я спустився вниз. Не в ту точку, з якої все почалося, але на той щабель, на якому вони не можуть фізично контактувати зі мною. Моя аура, моя «мотузочка»… звісно, доступні їм, але моя фізична сутність, ота, призначена для реального життя у світі шот-таймерів?»
Голос Луїзи, далекий, як згасаюча луна: (— Ральфе? Що ти робиш із собою?!)
Ральф глянув на примарні обриси Клото й Лахесіса. Тепер вони були не просто стривожені чи відчували деяку провину, а неймовірно перелякані. Ральф заледве розрізняв їхні обличчя, але страх неможливо сплутати ні з чим.
Клото, голос далекий, але можливо розрізнити: (— Повернися, Ральфе! Будь ласка, повернися!)
(— Повернуся, якщо ви покинете свої ігри й будете відверті з нами).
Лахесіс, зникаючи з очей: (— Так! Так!)
Ральф змусив спрацювати внутрішній спалах знову. Три фігури повернулися у фокус. Одночасно барви заповнили простір світу, а час повернув свою колишню швидкість — він бачив, як котився місяць, ніби хто вилив ложку палахкотливої ртуті. Луїза оповила його шию руками, і Ральф не міг зрозуміти, обіймає вона його чи утримує.
(— Хвалити Бога! Я вже думала, що ти покинув мене!)
Ральф поцілував жінку, відчуваючи низку приємностей: смак свіжого меду, запах яблук… Промайнула думка (цікаво, які відчуття, коли кохатися в цьому світі?) але Ральф одразу відігнав її. Необхідно дуже обережно говорити й думати в наступні (хвилини? години? дні?), а такі думки лише ускладнюють справу. Обернувшись до маленьких лисих лікарів, він зміряв їх поглядом.
(— Сподіваюся, ви виконаєте свою обіцянку, інакше нам краще негайно розійтися хто куди.)
Цього разу Клото й Лахесіс не витрачали часу на те, щоб переглянутись, вони охоче закивали. Говорив Лахесіс, у його тоні чулися оборонні нотки. Ральф дійшов висновку, що з цією парочкою спілкуватися приємніше, ніж з Атропосом, але до питань вони не звикли.
(— Усе, що ми сказали вам, Ральфе і Луїзо, — правда. Можливо, ми не врахували, що Атропос набагато краще розбирається в ситуації, ніж цього хотілося б нам, але…)
Ральф: (— А якщо ми відмовимося слухати ваші балачки, а просто повернемося й підемо собі?)
Ніхто з них не відповів; але в очах обох Ральф прочитав тривожну новину: вони знали, що сережки Луїзи в Атропоса і що йому це відомо. І лише Луїза — Ральф сподівався — нічого не знала.
Вона смикала його за рукав:
(— Не роби цього, Ральфе, будь ласка. Нам необхідно їх вислухати).
Ральф обернувся й жестом попросив продовжувати.
Лахесіс: (— Зазвичай ми не втручаємося у справи Атропоса, як і він у наші. Ми не можемо цього зробити, навіть якби й захотіли. Визначеність та Випадковість — немов білі й чорні клітинки на шахівниці, що виокремлюються завдяки контрасту. Але Атропос бажає втручатися в хід подій — до певної міри це його призначення, — й іноді, дуже рідко, така можливість надається сама собою. Спроби запобігти його втручанню бувають рідко…)