(— Ви… Ви…)
Він не закінчив, хоча й міг сказати, якби не було поруч Луїзи: «Ви не просто втрутилися в наш сон. Не знаю, як Луїза, але в мене був чудовий притулок у вашій Визначеності… А це означає, що ви навмисне зробили мене винятком із правил, на яких тримається все наше життя. До певної міри я перетворився в таку ж бланку, як і тип, якого нам доведеться розшукати. Як там сказав Клото? “Всі ставки зроблені”. Яка диявольська істина».
Луїза: (— Ви говорили про використання нашої сили. Якої сили?)
Лахесіс, помітно повеселішавши через зміну теми, повернувся до жінки. Він притулив долоню до долоні, потім розвів їх у східному жесті. Між ними промайнули два образи: рука Ральфа, що зметнулася в повітря й вистрелила холодним синім вогнем, і палець Луїзи, що випускав яскраву сіро-блакитну кулю, схожу на ядерну крапельку.
Ральф: (— Добре, дещо ми маємо, але це ненадійна зброя. Воно…)
Він сконцентрувався й створив власний образ: руки, що розібрали панель радіоприймача й дістали звідтіля батарейки. Клото й Лахесіс насупилися, не розуміючи.
Луїза: (— Він намагається пояснити, що ми не завжди можемо користуватися цією силою, до того ж дія її нетривала. Як бачите, наші батарейки сідають).
На їхніх обличчях промайнуло розуміння, змішане зі скептицизмом.
Ральф: (— І що в цьому смішного?)
Клото: (— Нічого… І все. Ви навіть не уявляєте, якими дивними здаєтеся нам — неймовірно розумними й проникливими в один момент і страшенно наївними в інший. Ваші батарейки, як ви їх називаєте, ніколи не сядуть, тому що ви обоє стоїте біля бездонного резервуару сили. Ми вважали, що коли ви вже надпили з цього колодязя, то мусили б знати).
Ральф: (— Про що це ви?)
Лахесіс знову повторив дивний східний жест. Цього разу Ральф побачив місіс Перрін, що йшла в оточенні аури кольору форми курсантів Вест-Пойнта. Завважив яскравий списоподібний спалах, що відокремився від її аури. Цей образ перекрило зображення кощавої жінки з каламутно-коричневою аурою. Вона визирала з вікна авта. Почувся голос Луїзи: «О, Міно, який чарівний будинок».
А за мить пролунав м’який усмоктуючий звук, і від аури жінки відокремився вузький промінь. Слідом за цим було третє зображення, скороминуще, але вражаюче: Ральф, що хапає за руку жінку у віконці довідкової… Поле, що оточує її ліву руку, миттєво змінює кольори, стає бірюзовим.
Образ розтанув. Лахесіс і Клото не відривали поглядів від Ральфа й Луїзи.
Луїза: (— О, ні! Ми більше не станемо так чинити! Це однаково що…)
Образ: двоє чоловіків у смугастих робах і в чорних масках крадуться до виходу з банку, на плечах у них пухкі мішки із зображенням долара.
Ральф: (— Ні, ще гірше…)
Образ: через відкрите вікно влітає кажан, робить два кола при місячному світлі, потім перетворюється на Ральфа Лаґоші, одягненого в пелерину й смокінг старого фасону. Він наближається до сонної жінки — не до молодої, квітучої красуні, а до місіс Перрін — і нахиляється, щоб присмоктатися до її аури.
Коли Ральф оглянувся на Клото й Лахесіса, ті несамовито хитали головами.
Лахесіс: (— Ні! Hi-ні-ні! Ви більше не можете помилятися! Ви ніколи не замислювалися, чому ви шот-таймери? Чому павутина вашого життя тчеться десятиліттями, а не століттями? Ваше життя коротке тому, що ви згораєте як вогонь! Коли ж ви берете енергію у ваших приятелів шот-таймерів, ви просто…)
Образ: дитина на морському березі. Гарненьке дівчатко із золотавими кучерями, що розметалися по плечах, біжить до крайки прибою. У руці в неї червоне пластмасове відерко. Вона стає на коліна й черпає воду з безберегої сіро-голубої Атлантики.
Клото: (— Ви — мов ця дитина, Ральфе й Луїзо, а ваші приятелі шот-таймери — немов цей океан. Тепер ви розумієте!)
Ральф: (— Людська раса справді має такий запас ауричної енергії?)
Лахесіс: (— Ви все ще не розумієте. Така кількість сконцентрована лише…)
Втрутилася Луїза, голос її тремтів, ось лише від страху чи екстазу, це Ральф не міг точно сказати.
(— Стільки енергії сконцентроване в кожному з нас, Ральфе. Такі запаси кожної живої істоти на нашій планеті!)
Ральф, присвиснувши, глянув на Клото й Лахесіса. Ті ствердно кивали.
(— Ви кажете, що ми можемо підзаряджатися від людей, що втрапили під руку? І це абсолютно безпечно для них?)
Клото: (— Так. У такий спосіб неможливо завдати їм шкоди, як неможливо вичерпати Атлантику дитячим відерком).
Ральф сподівався, що це так, тому що вони з Луїзою — як божевільні — несвідомо запозичали енергію. Чим же ще можна пояснити компліменти на їх адресу? Люди стверджували, що він має чудовий вигляд, що він, мабуть, подолав безсоння, тому що такий квітучий, моложавий.