Так, Ральф був згоден із нею.
Відчуття, що якась невидима рука підштовхує до темного тунелю, де його може чекати що завгодно, посилилося. Відчуття, що ним маніпулюють. Він почував себе маленьким… Уразливим… Переляканим.
— Ось м-ми й уд-дом-ма, — стукаючи зубами, мовила Луїза. — Як ти гадаєш, котра година?
Зважаючи на все, близько шостої, але, глянувши на годинника, Ральф помітив, що той зупинився, адже його не заводили з вівторка. Простеживши за поглядом Луїзи, Ральф побачив Громадський центр, що стояв островом серед океану автостоянки. Величезний саван, який щойно оточував будинок, зник.
«О, ні. Не обманюй себе, друже. Зараз ти, може, й не бачиш, але він і далі тут».
— Ще рано, — відповів Ральф, притискаючи до себе Луїзу, і вітер змахнув йому волосся з лоба — тепер майже зовсім без сивини. — Але нам треба поквапитися, щоб не стало занадто пізно.
Луїза розуміюче кивнула:
— А де Л-Лахесіс і К-к…
— На рівні, де вітер не пронизує до кісток. Ходімо. Пошукаймо двері, щоб вибратися із цього клятого даху.
Луїза, тремтячи від холоду, дивилася на місто.
— Що ж він зробив? — тихо запитала вона. — Якщо не підклав бомбу, тоді що він придумав?
— Можливо, він установив бомбу, але собаки з натренованим нюхом ще не виявили її. А може, це така речовина, яку собаки взагалі не можуть зачути. Каністра з бензином, схована на даху, або щось маленьке, закладене в туалетний бачок. Зрештою, він заробляв собі на життя хімією… Поки не покинув роботу, щоб стати цілодобовим психом. Можливо, він хоче отруїти їх газом, як пацюків.
— О Боже, Ральфе! — Луїза, приклавши руку до грудей, подивилася на нього стривоженими, розширеними від жаху очима.
— Ходімо, Луїзо. Час вибиратися.
Тепер Луїза відгукнулася доволі охоче. Ральф підвів її до дверей… Гарячково сподіваючись, що вони відчинені.
— Дві тисячі людей, — майже простогнала жінка, коли вони наблизилися до дверей. Ральф відчув полегшення, коли ручка піддалася, але Луїза крижаними пальцями схопила його за зап’ястя, перш ніж він устиг відчинити двері. Її звернене вгору обличчя світилося божевільною надією. — Може, маленькі чоловічки збрехали нам, Ральфе, — можливо, у них якісь свої корисливі цілі, сенсу яких нам ніколи не осягнути, і тому вони нам збрехали.
— Не думаю, що вони можуть обманювати, — повільно відповів він. — Що найжахливіше, Луїзо, — вони не можуть цього. До того ж є ще й це. — Ральф указав у бік Громадського центру, оповитого брудною мембраною, яку вони вже не бачили, але знали, що вона є. Луїза не обернулася туди. Замість цього вона стиснула холодною долонею його пальці, відчинила двері й пішла сходами вниз.
Ральф, відчинивши двері внизу сходів і виглянувши в коридор шостого поверху, побачив, що там нікого нема, і вивів Луїзу. Вони рушили було до ліфта, але зупинилися біля відкритих дверей з табличкою «КІМНАТА ВІДПОЧИНКУ». Там нікого не було, але працював телевізор, і їхня давня знайома Лізетт Бенсон вела ранкову програму новин. Ральф згадав той день, коли він, Луїза й Білл сиділи у вітальні Луїзи, їли спагетті з сиром і дивилися репортаж про інцидент, коли Центр допомоги жінкам закидали ляльками. Це було менше місяця тому. Раптом він згадав, що Білл Мак-Ґоверн ніколи більше не побачить Лізетт Бенсон, як і не зможе забути зачинити вхідні двері; відчуття втрати, таке ж гостре, як листопадова буря, охопило його. Він ніяк не міг повірити в це. Як сталося, що Білл помер так швидко, без церемоній? «Йому не сподобалося б, — подумав Ральф, — і не лише тому, що смерть у лікарняному коридорі від серцевого приступу здалася б йому нечемною».
Але він бачив, як усе відбулося, а Луїза відчула, як Білл розкладався зсередини. І це навело Ральфа на думку про саван, що огорнув Громадський центр, і про те, що станеться, якщо вони не зупинять виступ Сьюзен Дей.
Він пішов до ліфта, але Луїза потягнула його назад. Вона заворожено дивилася на екран телевізора.
— …відчують величезне полегшення, коли виступ захисниці права на аборт Сьюзен Дей стане історією, — говорила Лізетт Бенсон, — але так вважає не тільки поліція. Очевидно, як захисники життя, так і прихильники вибору відчувають, що вони на грані конфлікту. А зараз репортаж Джона Кіркленда в живому ефірі з Громадського центру Деррі. Джоне?
Блідий похмурий чоловік, що стояв поруч із Кірклендом, виявився Деном Далтоном. На сорочці його виднівся значок, де в червоному перекресленому колі було зображено скальпель, націлений на дитину, що згорнулася клубочком. Ральф побачив півдюжини поліцейських машин і два новеньких фургони, один з емблемою Ен-Бі-Сі. По газону йшли двоє поліцейських із собаками — бладгаундом і німецьким шефердом — на повідку.