Луїза не відповіла. Здавалося, вона з величезним інтересом вивчає свої долоні. А Ральф із полегшенням спостерігав, як Тріґер зім’яв квиток і викинув його в кошик, навіть не глянувши на штамп із датою й часом. Він натиснув на кнопку касового апарата, і на табло висвітилося: 0.00$.
— О, Тріґу, як мило з твого боку, — сказав Ральф.
— Е-е, дрібниці. — Тріґер урочисто натиснув ще одну кнопку. Піднявся шлагбаум. — Радий тебе бачити. Скажи, ти пам’ятаєш той день біля аеродрому? Боже! Спека пекельна, а ті два типи мало не повбивали один одного. А потім полило як із відра. Ти йшов пішки, а я тебе підвіз додому. Після цього ми зустрічалися раз чи двічі. — Він уважно подивився на Ральфа. — У тебе грандіозний вигляд, Ральфе. Чорт, тобі не більше п’ятдесяти п’яти. Краса!
Поруч знову забурчав шлунок Луїзи, тепер уже голосніше. Вона й далі розглядала долоні.
— А почуваю я себе набагато старшим, — сказав Ральф. — Тріґу, я радий був побачитися з тобою, але нам треба…
— Прокляття, — мовив Тріґ, і погляд його затуманився. — Я маю щось повідомити тобі, Ральфе. Я думав. Щодо того дня. Боже, яка в мене дірява голова.
Ральф трохи почекав — із нетерпінням і цікавістю.
— Та не переймайся! Чуєш, Трігу, не засмучуйся. Це було так давно.
— Якого біса?.. — пробурмотів Тріґер, уп’явшись у стелю своєї кабіни, начебто там була написана відповідь.
— Ральфе, нам час. — Луїза смикнула його за рукав. — І справа не лише в сніданку.
— Так. Ти абсолютно права. — Ральф плавно рушив з місця. — Якщо згадаєш, Тріґу, подзвони мені. Номер у довіднику. Радий був зустріти тебе.
Тріґер Вашон проігнорував тираду Ральфа; здавалося, він його взагалі не помічає.
— Може, ми щось бачили? — запитав він у стелі. — Або щось зробили! Боже!
Він усе ще дивився вгору, пошкрябуючи щетину, коли Ральф повернув ліворуч і рушив по Госпітл-драйв до низького цегляного будинку, де був Центр допомоги жінкам.
Тепер, коли зійшло сонце, біля будинку чергував лише один охоронець, демонстрантів же не було зовсім. У зв’язку з їхньою відсутністю Ральф згадав кіноепопею про джунглі, яку він бачив ще замолоду, — особливо той епізод, в якому замовкали тамтами аборигенів і герой — Джон Голл чи Френк Бак — обертався до свого сусіда й казав, що йому це не подобається, занадто тихо. Охоронець дістав блокнот, глянув на «олдсмобіль» Ральфа і щось записав — швидше за все, номерні знаки. Потім по всіяній листям доріжці наблизився до них.
Ральф припаркувався і вийшов, обійшовши навколо машини, щоб відчинити дверцята Луїзі.
— І як же ти впораєшся з цим? — поцікавилася Луїза, коли він простягнув їй руку, допомагаючи вийти.
— Нам доведеться трохи схитрувати, головне — не зариватися. Правильно?
— Правильно. — Вона нервово обсмикнула пальто, а потім блиснула мегаватною посмішкою у бік охоронця:
— Доброго ранку, офіцере.
— Доброго. — Він подивився на годинника. — Не думаю, що там хто-небудь є, крім реєстратора й прибиральниці.
— А нам саме й потрібна реєстратор, — радісно мовила Луїза. — Барбі Річардс. Її тітка Сімона попросила дещо передати їй. Дуже важливе. Скажіть, що її хоче бачити Луїза Чесс.
Охоронець подумав, потім кивнув на двері:
— Гаразд. Проходьте, мем.
Луїза, посміхаючись ще сліпучіше, мовила:
— Ми на секундочку, правда, Нортоне?
— Радше на секунду з половиною, — погодився Ральф. А коли вони вже підходили до будинку, він нахилився до неї й прошептав: — Нортон? Чудово, Луїзо. Виходить, Нортон?
— Я сказала перше, що спало мені на думку, — відповіла вона. — Напевно, я згадала фільм «Молодята» — Ральф і Нортон, пам’ятаєш?
— Так, — відповів він.
Двоє дверей виявилися замкненими, зате треті були відкриті, і вони зайшли всередину. Ральф стиснув долоню Луїзи й відчув потиск у відповідь. Одночасно він відчув концентрацію, посилення волі й свідомості. Здавалося, все довкола нього перетворилося на око світу, яке спершу змигнуло, а потім широко розплющилося. Усе навколо них.
Приймальна палата була оформлена підкреслено просто. На стінах висіли плакати того типу, які іноземні туристичні агентства розсилають, беручи лише за вартість пересилки. Єдиним винятком було величезне чорно-біле фото молодої жінки в просторій сукні для вагітних. Вона сиділа за стійкою, тримаючи в руці келих із мартіні. «КОЛИ ВИ ВАГІТНІ, ВИ НІКОЛИ НЕ П’ЄТЕ САМІ» — стверджував напис під фотографією. І жодних ознак того, що в кімнаті або кімнатах, розташованих за приємним, нічим не примітним вестибюлем, роблять аборти.