— Японський. Правильно, Тріґу?
Трігер кивнув. У руці він тримав одну з візитних карток. На чистому боці Ральф побачив грубу імітацію двох символів із шарфа Еда, подвійний символ, який він сам написав на запітнілому склі вантажівки Тріґера.
— Про що ви говорите? — втрутилася Луїза, тепер у її голосі звучало не нетерпіння, а жах.
— Я мусив би знати. — Ральф почув свій слабкий, переляканий голос. — Просто зобов’язаний.
— Знати що? — Луїза труснула його за плече. — Знати що?
Ральф не відповів. Немов у сні, він простягнув руку і взяв картку. Тріґер Вашон уже не посміхався, його темні очі з похмурою увагою вивчали Ральфа.
— Я перемалював значки раніше, ніж вони встигли зникнути зі скла, — пояснив він, — я знав, що бачив їх раніше, а коли повернувся додому, то зрозумів, де саме. Мій старший брат Марсель воював на Тихому. Він привіз звідти саме такий шарф. Але я про всяк випадок перепитав його, і Марсель записав переклад на картці. — Тріґер показав на листок паперу, затиснутий у руці Ральфа. — Я хотів розповісти тобі за першої ж нагоди, але постійно забував. Здається, краще б я взагалі забув про це назавжди.
— Ні, ні.
Луїза взяла картку в Ральфа:
— Що це? Що це означає?
— Пізніше поясню. — Ральф потягнувся до важеля коробки передач. На серце немов камінь ліг. Луїза розглядала символи, намальовані на чистому боці картки, повернувши її до Ральфа іншим боком: «Л. Г. ВЕЛЛС. КОЛОДЯЗІ Й СУХА КЛАДКА». А нижче був напис, зроблений старшим братом Тріґера:
«КАМІКАДЗЕ».
Частина Третя
Кривавий Цар
Усі ми олд-таймери, і кожен має приховану бритву.
Розділ двадцятий
Проїжджаючи по Госпітл-драйв, Ральф і Луїза перекинулися лише кількома словами.
— Ральфе?
Він кинув на жінку лагідний погляд, а потім знову почав уважно дивитися на дорогу. Під капотом двигуна знову застукало, але Луїза ще нічого не чула. Він сподівався, що вона не зверне уваги на постукування.
— Здається, я знаю, де зараз Ед. Ще на даху я була впевнена, що впізнала будинок, який нам показали карлики.
— Що ж це таке й де?
— Гараж для аеропланів. Як ви там це називаєте… Ангар.
— О Боже, — видихнув Ральф. — Прибережна авіація на Бар Гарбор-роуд?
Луїза кивнула:
— Вони займаються чартерними перельотами, оглядовими екскурсіями над морем і тому подібним. Якось у суботу містер Чесс заїхав туди й поцікавився у службовця, скільки він візьме за оглядовий політ. Чоловік назвав суму сорок доларів — набагато більшу, ніж ми могли дозволити собі витратити на подібні розваги. Якби це влітку, він не поступився б нам ані центом, але був квітень, і містерові Чессу вдалося збити ціну до двадцяти. Я вважала, що й це задорого як на прогулянку, що тривала менше години, але не шкодую, що ми все-таки полетіли. Страшнувато, але ж як красиво!
— Як і з аурами, — зауважив Ральф.
— Так… — Голос Луїзи здригнувся. Ральф обернувся й побачив сльози, що стікали по її щоках. — …Як і з аурами.
— Не плач, Луїзо.
Вона відшукала в сумочці хусточку й промокнула очі.
— Не змогла стриматися. Слово, написане по-японськи, означає «камікадзе»? «Священний Вітер»? — Вона помовчала, губи її тремтіли. — Пілот-самогубець.
Ральф кивнув. Долоні його щільніше обхопили кермо.
— Так, — сказав він. — Таке значення цього слова. Пілот-самогубець.
Шосе № 33 — відоме в місті як Ньюпорт-авеню — було всього за чотири квартали від Гарріс-авеню, але в Ральфа не виникло ані найменшого бажання з’являтися на своїй вулиці. Причина була проста й очевидна: ні він, ні Луїза не могли собі дозволити, щоб давні друзі побачили, як вони помолодшали за кілька днів років на п’ятнадцять-двадцять.
Цікаво, хто-небудь із приятелів заявив у поліцію про їхнє зникнення? Ральф вважав це цілком можливим, однак сподівався, що увага друзів (принаймні декого з них) зайнята більш значними подіями; Фей та інші приятелі, що тусуються на майданчику для пікніків, занадто схвильовані смертю одразу двох колег — Старих Шкап, щоб витрачати час на роздуми, куди запропастилися Ральф Робертс і Луїза Чесс.
«А Біллі й Джиммі тепер уже поховали», — подумав він.
— Якщо у нас є час на сніданок, Ральфе, будь ласка, знайди місце якомога швидше — я така голодна, що можу з’їсти цілого бика з тельбухами!
Тепер вони від’їхали від лікарні на цілий кілометр — досить далеко, щоб Ральф почував себе у відносній безпеці. Попереду він помітив закусочну. В’їхавши на стоянку для автомобілів, Ральф подумав, що не бував тут із часу хвороби Керолайн… Уже більше двох років.