Вітер доносив нудотний запах гнилизни й голос Чепіна, — той просторікував на свою улюблену тему:
— …а що я завжди казав! Шахи — як життя…
Вітер затих. Напружуючи слух, Ральф міг чути голос Фея, але слів уже не розбирав. Та це й неважливо: він так часто чув цю проповідь, що знав її напам’ять.
— Ральфе, який гидкий запах. Це він так смердить, авжеж?
Ральф кивнув, хоча навряд чи Луїза це помітила. Жінка, міцно тримаючи його за руку, дивилася широко розплющеними очима вперед. Слід, що починався біля дверей Громадського центру Деррі, кінчався під п’яно похиленим дубом метрів за сімдесят від них. Причина смерті дерева, а не лише його покрученого виду, була очевидною: бік древнього релікта був очищений, немов банан, ударом блискавки. Тріщини, зазубрини, опуклості сірої кори утворювали дивні поєднання скривлених у мовчазному крику облич, а саме дерево розкинуло сухі гілки у вигляді похмурих ідеограм… які нагадували — принаймні Ральфові — японські ієрогліфи, що позначали слово «камікадзе». Блискавці, що вдарила в дуб, не вдалося звалити дерево, хоча вона й постаралася. Міцна коренева система з одного боку була вирвана з ґрунту. Корінь, вирвавшись назовні, припіднімав ланцюг огорожі, неначе купол, уперше за багато років нагадавши Ральфові про його дитяче знайомство з Чарльзом Енгстромом.
«Не треба гратися з Чакі, — казала йому мати. — Він поганий хлопчик».
Ральф не знав, поганий Чакі чи ні, однак міцним горішком він був без сумніву. Чарлі Енґстром ховався за деревом з довгим прутиком у руці, який він називав Чарівним Жезлом. Коли мимо проходила жінка в пишній спідниці, Чакі скрадався за нею навшпиньках, діставав іззаду Чарівним Жезлом спідницю й задирав її. Частенько йому навіть вдавалися розгледіти кольори спідньої білизни, поки жінка не починала розуміти, що відбувається, і зчиняла крик, погрожуючи розповісти все матері. Ланцюг огорожі, припіднятий коренем дуба, нагадав Ральфові спідниці, котрі Чакі задирав своїм Чарівним Жезлом.
— Ральфе?
Він подивився на Луїзу.
— А хто такий Свинтус Ян?[51] І чому ти зараз про нього думаєш?
Ральф розреготався:
— Ти побачила це в моїй аурі?
— Можливо. Тепер я ні в чому не певна. А хто він такий?
— Розповім коли-небудь іншим разом. Ходімо.
Взявши жінку за руку, Ральф повів її до дуба, під яким закінчувалися сліди Атропоса, — до все дужчого смороду тління, який був візитівкою карлика.
Розділ двадцять п’ятий
Стоячи під дубом, вони розглядали землю. Луїза напружено покусувала нижню губу.
— Нам дійсно необхідно спуститися вниз, Ральфе?
— Так.
— Але навіщо? Що ми повинні зробити? Забрати те, що він украв? Убити його? Що саме?
Ральф не знав… Але був упевнений, що зрозуміє, вони обоє зрозуміють, коли прийде час.
— Гадаю, зараз нам краще не думати, а діяти, Луїзо.
Блискавка діяла, немов потужна й жорстока рука, перекинувши дерево й утворивши величезний провал під коренем із західного боку. Для чоловіка або жінки рівня шот-таймерів ця яма здалася б тісним і, можливо, моторошним провалом із краями, що обсипаються, і переплетеними, настовбурченими коренями, схожими на змій, але Ральф і Луїза не побачили в ній нічого незвичайного.
«Дитина з розвиненою уявою могла б побачити більше, — подумав Ральф. — Ця темна заглибина навела б її на думку про піратський скарб… сховок… печеру тролів».
Але Ральф сумнівався, що навіть шот-таймерівська дитина з багатою уявою помітила б невиразне червонувате світіння, що виходило із землі, або зрозуміла 6, що поплутане коріння насправді є сходинками, які ведуть у невідоме (і, безсумнівно, неприємне) місце.
«Ні… Навіть дитина-фантазер не побачить цього… Хоча, може, й відчує».
Правильно. А відчувши, якщо є хоч кілька звивин у голові, він (або вона) втече звідси, немов за ним женуться всі демони пекла. Так і вчинили б Ральф і Луїза, якби вони могли керуватися здоровим глуздом. Але гребінець Джо Вайзера, брильянтові сережки Луїзи та й втрата власного місця у Визначеності не дозволяли Ральфові піти. І звичайно ж, Елен (можливо, й Наталі) і дві тисячі людей, які зберуться в Громадському центрі сьогодні ввечері. Луїза права. Від них чекали якихось дій, і якщо вони здадуться зараз, то готову булочку вже ніколи не спекти заново.
«Це і є мотузки, — подумав він. — Ті канати й ті сили, за допомогою яких нас і використовують як гвинтики величезного механізму».
51
Тут гра слів, яка полягає у схожій вимові: Peekie Want — Чарівний Жезл і Piggy Juan — Порося Ян.