(— Ах ти, недоноску!)
Це Луїза вступила в розмову. Вона вже не дивилася на Ральфа, вона дивилася в дзеркало, перед яким Атропос приміряв останні трофеї — хустку Розалі, скажімо, чи панаму Білла Мак-Ґоверна. У її широко розплющених очах палала лють, і Ральф знав чому.
(— Це МОЄ, підлий злодію!)
Вона різко рвонулася назад, використовуючи перевагу у вазі й притискаючи Атропоса до стіни. Карлик захрипів. Рука, що стискала скальпель, зметнулася вгору, лезо встромилося в суху штукатурку. Луїза повернулася до карлика, її обличчя палало люттю — вона була так разюче несхожа на «нашу Луїзу», що Мак-Ґоверн знепритомнів би, якби побачив її зараз. Її руки тяглися до вух карлика. Палець Луїзи встромився йому в щоку. Атропос завив, як собака, якому наступили на лапу, потім знову схопив жінку за талію й повернув її спиною до себе.
Він уже приготувався перерізати «мотузочку», коли Ральф загрозливо похитав пальцем правої руки. Вирвавшись із нігтя, слабкий, ледь помітний спалах світла вдарився об лезо скальпеля, моментально відкидаючи його від «мотузочки» Луїзи. І все — Ральф відчув, що його особиста зброя тепер спорожніла.
Атропос скалив зуби через плече Луїзи, у той час як жінка звивалася в його руках. Вона не намагалася вирватись; вона хотіла розвернутися, імітуючи жест пилки. Атропос стиснувся.
(— Якщо ти доторкнешся до неї лезом, я так ударю, що тобі доведеться збирати свої мізки по стіні. Я не жартую.)
(— Віддай перстень, шот-таймере.)
«Вони не можуть брехати, — раптом згадав Ральф. — Не знаю, чи говорили мені про це, чи я зрозумів інтуїтивно, але вони не можуть брехати. А ось я можу».
(— Ось що я скажу тобі, містере А. Пообіцяй, що виконаєш умови угоди, і перстень твій.)
Атропос кинув на нього погляд, у якому проглядав сумнів, змішаний з підозрілістю:
(— Угода? Що ти маєш на увазі?)
(— Ральфе, ні!)
Ральф подивився на жінку, потім на Атропоса й підніс ліву руку до щоки, не роздумуючи, як цей жест сприйме лисий лікар-карлик. Скальпель щільніше притиснувся до «мотузочки», утворюючи темну пляму в точці дотику. Великі краплі поту виступили на чолі Атропоса, а коли він заговорив, у голосі його чулася паніка:
(— Не смій метати в мене блискавки! Вона вмре, якщо ти зробиш це!)
Ральф поспішно опустив руку, потім, немов хлопча, що провинилося, зчепив руки за спиною. Перстень Еда й далі був затиснений у жмені, — не роздумуючи, Ральф опустив його в задню кишеню штанів. І тільки в цей момент він зрозумів, що не має наміру віддавати персня. Навіть якщо доведеться за це заплатити життям Луїзи — їх обох, — він не віддасть. Хоча, можливо, до цього й не дійде.
— Угода означає, що ми обоє підемо собі, пане А., — я віддам тобі перстень, а ти мені мою подругу. І ти пообіцяєш, що не заподієш їй шкоди. Що скажеш?
(— Ні, Ральфе, ні!)
Але слова не могли передати всіх відчуттів Атропоса. Його погляд горів таким страхом, такою неспроможною люттю! Якщо коли-небудь він і жалкував, що не здатен брехати, то зараз пошкодував напевно. Але ж було потрібно від нього лише одне — сказати: «Угода відбулася», і тоді Ральфові було б непереливки. Але Атропос не міг сказати, тому що не міг брехати.
«Він знає, що його загнали в глухий кут, — подумав Ральф. — І тут зовсім не важливо, переріже він “мотузочку” Луїзи чи відпустить її, — він вважає, що в будь-якому разі я розправлюся з ним, і він не помиляється».
«І що ж ти можеш з ним зробити, любий, — пролунав голос Керолайн, у якому чувся сумнів. — Чи багато в тобі після розкриття савана, який оточував перстень, залишилося сили, щоб напасти на нього?»
Луїза щосили впиралася ногами, намагаючись своєю вагою придавити Атропоса, й, не роздумуючи над тим, що він робить, Ральф кинувся вперед, падаючи на коліна і розводячи руки в сторони. Він був схожий на збожеволілого нареченого, який вимагає руки і серця. Луїза мало не вдарила його в горло. Ральф смикнув за поділ спідньої спідниці, яка зісковзнула із шовковим шерехом. А Луїза продовжувала кричати:
— Мерзенний злодій! Ось тобі, ось! Подобається?
Атропос скрикнув від болю, а коли Ральф глянув угору, то побачив, що Луїза вчепилася зубами в праве зап’ястя карлика. Скальпелем, затиснутим у лівій руці, Атропос спробував перерізати її «мотузочку», промахнувшись лише на дюйм. Ральф схопився на ноги і, вже не розуміючи, що робить, накинув рожевий шовк спідниці на занесену над Луїзою руку Атропоса… і на його голову.
(— Тікай від нього, Луїзо! Біжи!)
Вона вирвалася з рук карлика й, похитуючись, побрела до столу в центрі нори, витираючи з губ кров Атропоса… Але обличчя її й далі палало гнівом.