Лахесіс дивився на ножиці в руках свого колеги так, немов ніколи раніше не бачив їх, і Луїза готова була побитися об заклад, що він справді ніколи не бачив їх такими. Леза і далі сяяли, випромінюючи надприродне, казкове світіння вологими краплями.
Лахесіс: (— Ральфе! Це був…)
Луїза не розчула продовження, але голос Лахесіса скидався на тон звичайного селянина, який відчинив двері своєї халупи і виявив, що перед його порогом стоїть сам Папа Римський в оточенні прочан і свити.
Клото все ще не відводив очей від лез. Ральф теж довго дивився на ножиці, але нарешті перевів погляд на лисих лікарів.
Ральф: (—…біль?)
Лахесіс, немов людина, що отямилася після глибокого сну: (— Так… Не протриває довго, але… Агонія буде жахливою… Передумай, Ральфе!)
Несподівано Луїза злякалася сяючих ножиць. Вона хотіла крикнути Ральфові, щоб він не думав про своє, а лише віддав їм їхнє життя, їхнього маленького хлопчика. Вона хотіла попросити його виконати що завгодно, аби тільки вони сховали ці жахливі ножиці.
Але з її губ і з її мозку не вирвалося ні єдиного слова.
Ральф: — (…найменше… Просто хотів знати, чого очікувати).
Клото: (…готовий?.. мабуть…)
«Скажи їм ні, Ральфе! — подумки попросила Луїза. — Скажи їм НІ!»
Ральф: (—…готовий).
Лахесіс: (— Розумієш… час… і ціну?)
Ральф, втрачаючи терпіння: (— Так, так. Чи не можна просто…)
Клото, урочисто: (— Добре, Ральфе. Хай буде так).
Лахесіс обійняв Ральфа за плечі, він і Клото повели його трохи далі, до того місця, звідки дітвора взимку спускалася на санках. Там був невеликий рівний майданчик, не більший від сцени в нічному кабаре. Коли вони підійшли туди, Лахесіс зупинив Ральфа й повернув його обличчям до себе й Клото.
Раптом Луїзі схотілося зажмуритись, але вона не змогла навіть поворухнутися. Вона лише дивилася, сподіваючись на те, що Ральф знає що робить.
Клото щось пробурмотів. Ральф, кивнувши, зняв светр Мак-Ґоверна, акуратно згорнув його й поклав на опале листя. Коли він випрямився, Клото, взявши Ральфа за праве зап’ястя, витягнув його руку вперед. Потім він кивнув Лахесісу, той розстебнув ґудзик манжети й трьома швидкими рухами засукав рукав сорочки Ральфа по лікоть. Після цього Клото повернув руку Ральфа долонею вгору.
Блакитні вени рельєфно виділялися під шкірою, освітлювані ніжним світінням аури. Усе було до жаху знайоме Луїзі: саме так у телевиставах трактували підготовку пацієнтів до операції.
Але тепер усе відбувалося не по телевізору.
Лахесіс, подавшись уперед, знову заговорив. Хоча Луїза нічого не чула, вона розуміла: Лахесіс попереджає Ральфа, що це його останній шанс.
Ральф кивнув, і хоча з його аури Луїза зрозуміла, що він боїться того, що має статися, все-таки йому якимось чином вдалося посміхнутись. Ральф обернувся до Клото й заговорив — здавалося, він не шукає в них розради, а радше сам утішає. Клото спробував посміхнутися у відповідь, але йому це не вдалося.
Лахесіс узяв Ральфа за зап’ястя, радше щоб угамувати тремтіння (принаймні так здалося Луїзі), ніж удержати руку нерухомою. Він нагадував Луїзі медсестру, що підійшла до пацієнта, якому має зробити болючу маніпуляцію. Лахесіс злякано глянув на свого партнера й кивнув. Клото кивнув у відповідь, зітхнув і схилився над рукою Ральфа з виступаючими в м’якому світінні аури блакитними венами. Він завмер на мить, потім розкрив щелепи ножиць, за допомогою яких він і його друг відокремлювали життя від смерті.
Луїза підвелася, похитуючись. Їй так хотілося перебороти той параліч, що сковував її, крикнути Ральфові, благаючи його зупинитися, — сказати, що він не знає, що вони збираються зробити з ним.
Але він знав. Це проявлялося в мертвотній блідості його обличчя, у напівприкритих повіках, у болісно стиснутих губах. Але найбільше — у червоних і чорних цятках, які метеорами проносяться по його аурі, і в самій аурі, що стиснулася, перетворившись на щільну блакитну мушлю.
Ральф кивнув Клото, і той опустив вістря ножиць, доки вони не торкнулися тильної частини згину ліктя. Спершу шкіра лише вгнулася, утворюючи заглибину, в якій відтак з’явився темний пухирець крові. Леза сковзнули в цей пухирець. Коли Клото стиснув пальці, зводячи разом гострі леза ножиць, шкіра обабіч поздовжнього розрізу розійшлася, як несподівано з тріском відкриваються жалюзі. Підшкірний шар у яскравому блакитному світінні Ральфової аури поблискував, немов підталий лід. Лахесіс міцніше обхопив зап’ястя Ральфа, хоча, наскільки могла судити Луїза, Ральф навіть інстинктивно не стиснув кулак, а лише схилив голову й змахнув долонею лівої руки, немов людина, що віддає салют Темній Силі. Вона бачила, як на шиї Ральфа здулися жили. Він не видав жодного звуку.