— Ральфе, у чому справа? Що відбувається?
І знову спалах блискавки, пурпурно-біле бурчання. Дорренс непевно глянув угору, наче бажаючи там знайти відповідь на те, де він, хто він і що бачить. Ральф зітхнув.
— Дорренсе… — почав було Ральф, але тут Ед накинувся на нього, як дикий звір, який ненадовго втихомирився тільки для того, щоб зібратися із силами. Ральф устиг вивернутися, штовхнувши Еда на покручений капот «датсуна».
Його охопила паніка й невпевненість у тому, як саме чинити далі. Занадто багато всього відбувалося одночасно. Ральф відчував, як під його пальцями натужно гудуть м’язи Едових рук, ніби той умудрився проковтнути блискавку, яка щойно перерізала небо.
— Ральфе! — окликнув його Дорренс тим же тихим, але вже заклопотаним голосом. — На твоєму місці я б не став більше торкатися нього. Я й так уже не бачу твоїх рук.
Чудово. Ще один божевільний. Саме те, що треба. Ральф глянув на свої руки, тоді на старого:
— Що ти верзеш, Дорренсе?
— Твої руки. Я їх не бачу…
— Тут не місце для тебе, Доре. Чому б тобі не забратися звідси?
На цих словах старий трохи підбадьорився.
— Так! — мовив він тоном людини, якій щойно відкрилася велика істина. — Саме так мені й треба вчинити.
Не встиг він обернутись, як знову пролунали гуркоти грому, старий зсутулився і прикрив своєю книжкою голову. Ральф устиг прочитати витиснуту яскраво-червоними літерами назву: «Переваги чепуруна».
— Тобі варто вчинити так само, Ральфе. Не слід втручатися у справи лонґ-таймерів.[2] Від цього нічого доброго не буває.
— Що ж це ти…
Не давши Ральфові договорити, Дорренс обернувся й подибав у бік майданчика для пікніків. Його сиве волосся, що нагадувало пушок немовляти, куйовдив вітер — супутник близької грози.
Отже, одну проблему вирішено, але заспокоюватися було зарано. Дорренс тимчасово відволік увагу Ральфа від Еда, і тепер той знову злобливо поглядав на здорованя.
— Ах ти ж піхволизе! — вигукнув він. — Грав я твою маму, а ти вилизував!
Здоровань спохмурнів:
— Що-о-о?
Погляд Еда знову метнувся до Ральфа — здається, тепер він упізнав сусіда.
— Запитай, що в нього там під брезентом? — закричав Ед. — Примусь цього вбивцю показати тобі!
Ральф глянув на здорованя:
— І що ж там у вас таке?
— А тобі яке діло? — парирував той, намагаючись додати голосу в’їдливості й агресивності. Він спробував піймати погляд Еда Діпно і про всяк випадок зробив два боязких кроки вбік.
— Мені нема діла, а ось йому це потрібно, — відповів Ральф, показавши головою на Еда. — Просто допоможи мені заспокоїти його, добре?
— Ти його знаєш?
— Убивця! — знову крикнув Ед і цього разу так рвонувся із рук Ральфа, що здорованеві довелося відступити на крок. Крім того, відбувалося щось іще. Ральфові здалося, що страшний порожній погляд Еда стає осмисленим. Тепер у його очах було більше Еда, ніж доти… Чи, можливо, Ральф просто сприймав бажане за дійсне. — Убивця! Дітовбивця!
— Господи, він марить, — пробурмотів здоровань, але, підійшовши до кузова, розв’язав один з вузлів і відкинув брезент. У кузові було чотири дерев’яних бочки з написом «ВІД БУР’ЯНІВ».
— Органічне добриво, — пояснив Товстун, переводячи погляд з Еда на Ральфа, тоді знову на Еда. Він торкнувся козирка кепки з емблемою товариства садівників. — Я доглядаю квіткові клумби в Джуніпер-Гілл. Це психіатрична лікарня на околиці Деррі… Де тобі не завадило б відпочити, друже.
— Добриво? — мовив Ед, мовби запитуючи самого себе. Лівою рукою він потер скроню. — Добриво? — Він запитував так, начебто мова йшла про просте, але сумнівне наукове відкриття.
— Добриво, — підтвердив Товстун, повертаючись до Ральфа, і додав: — У цього хлопця з головою не все гаразд. Ви згодні?
— Просто він спантеличений, — зніяковіло відповів Ральф, нахиляючись до кузова. Він постукав по кришці діжки, тоді повернувся до Еда. — Діжки з добривом, — сказав він. — Тепер ти задоволений?
Відповіді не було. Повільно піднявши вгору праву руку, Ед заходився терти другу скроню. Так, наче його нестерпно діймає мігрень.
— Тепер ти задоволений? — Ральф м’яко повторив своє запитання.
Ед на мить прикрив очі, а коли знову розплющив їх, Ральф помітив у них вологий блиск, немов підступили сльози. Ед обережно облизнув язиком спочатку один кутик рота, тоді інший. Кінчиком шовкового шарфа він витер чоло, при цьому Ральф помітив вишиті по краях шарфа китайські ієрогліфи.
2
Від англ. long — довгий, тривалий і time — час. Неологізм, який Стівен Кінґ застосовує у своїй своєрідній філософській концепції буття. Відтак зустрічаються short-timer (короткий, короткостроковий), all-timer (від