Дама знизала плечима:
— Видно, так він переживає. — Вона так налягала на своє тріскотливе «р», що Харрі згадалося дитинство, що минуло в Уппсалі[5]: так само тріскотіли, вдаряючись об спиці, клапті жорсткого картону, які вони спеціально закріплювали на втулках своїх велосипедів.
— Наскільки я розумію, ти також родом зі сходу, — сказав Харрі, коли вони з Беате рушили в напрямі, вказаному дамою. — Чи я помиляюсь?
— Ні, — коротко відповіла Беате.
Тенісний корт виявився на півдорозі між блочними і рядними будинками. Глухі удари ракетки об мокрий м’яч вони почули ще здалеку, а коли підійшли ближче, зуміли в осінніх сутінках, які швидко густішали, розрізнити на обгородженому металевою сіткою майданчику силует самотнього гравця, що раз у раз тренував подачу.
— Гей, ви там! — погукав Харрі, підходячи впритул до огорожі.
Чоловік не відповів. Тільки тепер стало видно, що на ньому
костюм, сорочка та краватка.
— Тронн Гретте?
Тенісний м’ячик плюхнувся в темну калюжу і відскочив у сітчасту огорожу/хлюпнувши на них каскадом дощових бризок, які Беате, на щастя, відбила своєю парасолькою.
Дівчина спробувала відчинити хвіртку.
— Він зачинився зсередини, — шепнула вона.
— Холе і Льонн із поліції! — крикнув Харрі. — Ми з вами домовлялися. Можна ми… чорт забирай! — Харрі помітив м’ячик, тільки коли він врізався в металеву сітку й застряг у ній за дюйм від його обличчя. Протерши очі від бризок, він оглянув свій костюм і переконався, що має такий вигляд, ніби його щойно з голови до ніг обдали рідкою червонувато-коричневою грязюкою із фарбопульта. Побачивши, як тенісист підкидає наступний м’яч, Харрі мимоволі повернувся до нього спиною.
— Тронн Гретте!
Відповіддю на крик Харрі була луна, що народилася між блочними будинками. Прокресливши химерну дугу на тлі світла, яке падало із їхніх вікон, черговий тенісний м’ячик зник десь у пітьмі за межами майданчика. Харрі знову повернувся до корту саме в ту мить, коли якась істота з диким ревінням вискочила з темряви і з розмаху кинулася на огорожу якраз напроти нього. У момент зіткнення розлюченого тенісиста з металевою сіткою пролунав надсадний скрегіт. Нападник упав, став рачки, потім підвівся, розбігся і повторив свою спробу. Упав, підвівся й кинувся знову.
— Господи, та в нього, схоже, дах поїхав, — пробурмотів Харрі. Він інстинктивно відсахнувся, побачивши просто перед собою мертвотно-бліде обличчя з вибалушеними очима. Це Беате ввімкнула ліхтарик і навела промінь його на Гретте, що повис на огорожі. До лоба йому прилипло пасмо мокрого волосся, а непевний погляд, здавалося, шукав, за що б зачепитися. Повільно ковзаючи по сітці, як плитка сніжна каша по вітровому склу, він зрештою сповз на землю й завмер.
— І що нам тепер робити? — знову пошепки запитала Беате.
Відчувши, як щось скрипнуло в нього на зубах, Харрі сплюнув у долоню й переконався, посвітивши ліхтариком, що це червонувата грязюка з корту.
— Дзвони у «Швидку», а я поки сходжу до машини за кусачками, — сказав він.
— І що, йому дали заспокійливі? — запитала Анна.
Харрі кивнув і зробив ковток коли. Навколо них біля бар-
ної стойки, мов кури на сідалі, сиділи представники молодих паростків тутешніх завсідників із числа жителів західної частини Осло і дружно поглинали вино, коктейлі та колу. «М», як і більшість столичних кав’ярень, була закладом, з одного боку, досить фешенебельним, а з іншого — досить провінційним. Така суміш претензійності та наївної скромності справляла, загалом, сприятливе враження. Харрі чомусь згадався однокласник на прізвисько Діез — відмінник і тишко, — в якого, як одного разу з’ясувалося, був такий собі зошиток, куди він ретельно записував усі лайливі слова з лексикону затятих шкільних хуліганів.
— Вони відвезли бідолаху до лікарні. Ми ще трохи поговорили з сусідкою, і з’ясувалося, що відтоді як загинула дружина, він щовечора проводив на корті, раз у раз тренуючи подачу.
— Треба ж. Звідки це?
— Психічні зриви — не рідкість у тих, хто втрачає близьких за таких обставин. Дехто старається забути про все і поводиться так, ніби померла людина й досі жива. Сусідка розповідала нам, що Стіне і Тронн Гретте були в міксті чудовою парою і, якщо дозволяла погода, ходили на корт мало не щовечора.
—- Виходить, він чекав, що дружина от-от прийме його подачу?
— Схоже на те.
— О Господи! Слухай, замов мені ще пивця, а я поки прогуляюся до туалету.
Анна зіскочила з високого стільця і, злегка похитуючи стегнами, попрямувала в глиб зали. Харрі старався не проводжати її поглядом. Він уже встиг розгледіти все, що його цікавило. Кілька свіжих зморщок біля очей, кілька нових сивих волосинок у зачісці кольору воронячого крила. В усьому іншому вона була все тією ж. Як колись, злегка загнаний погляд вугляно-чорних очей із-під брів, які зрослися, трохи гачкуватий вузький ніс, надміру повні вульгарні губи, впалі щоки, які часом надавали всьому обличчю якогось голодного виразу. Красунею її не назвеш — для цього всі риси були занадто важкими і різкими, — однак Харрі встиг помітити, що струнка фігурка і плавні вигини її тіла змусили як мінімум двох чоловіків із тих, які сиділи в залі, замовкнути, втративши нитку розмови, і проводжати її пильним поглядом.