— Лева Гретте? — Вона досуха витерла сльози.
— А чом би й ні? Ви могли допомогти йому вийти на слід. Я читав, що ви знайшли його в петлі. Що він сам наклав на себе руки. А я в цьому зовсім не впевнений. Швидше хтось вас злегка випередив.
Беате кашлянула:
— Ти про дещо забуваєш. По-перше, ми знайшли передсмертну записку. Лев залишив після себе не дуже багато записів, але я говорила з його братом, і він знайшов декілька старих шкільних зошитів Лева на горищі в Дісенгренді. Я показала їх Жану Хуе, графологові з Управління кримінальної поліції, й він підтвердив, що записка написана рукою Лева. По-друге, Расколь відбуває термін. Добровільно. Якось це не стикується з твоїм твердженням, що він готовий убити, аби уникнути покарання.
Волер похитав головою:
— Ти здібна дівчинка, але, як і твій батько, у психології розбираєшся кепсько, ти не розумієш, як функціонує мозок злочинця. Расколь не сидить у в’язниці, просто він тимчасово розташовується в «Ботсені». І вирок за вбивство в корені змінив би його положення. А ти тим часом його захищаєш. І його друга Харрі Холе. — Він нагнувся вперед і поклав руку їй на зап’ястя. — Пробач, Беате, якщо завдав тобі болю, але тепер тобі все відомо. Твій батько помилки не припустився. А Харрі співробітничає з тим, хто вбив його. Так що робитимемо? Разом шукатимемо Харрі?
Беате стиснула повіки, вичавила останню сльозу. Потім знову розплющила очі. Волер простягнув їй носову хустку, і вона взяла її.
— Томе, — сказала вона, — мені треба дещо тобі пояснити.
— Немає потреби. — Волер погладив їй руку. — Я розумію. Випробування вірності. Але подумай, як би вчинив у такій ситуації твій батько. Адже він був професіонал до самих кісток, вірно?
Беате в задумливості дивилася на нього. Потім поволі кивнула. Перевела подих. І тут задзвонив телефон.
— Ти не відповіси? — після трьох дзвінків запитав Волер.
— Це мама, — сказала Беате. — Я передзвоню за тридцять секунд.
— За тридцять секунд?
— Мені цього вистачить. Просто я хочу пояснити тобі, що коли б я навіть і знала, де зараз Харрі, то тобі сказала б в останню чергу. — Вона протягнула йому хустку. — І поквапся взутись і залишити мене.
Том Волер відчув, як від люті у нього солодко заломило в хребті й потилиці. Він почекав кілька секунд, насолоджуючись цим відчуттям, а потім обійняв її однією рукою і пригорнув до себе, судорожно хапаючи ротом повітря. Беате намагалася його відштовхнути, але він знав, вона вже відчула, що він її хоче, і значить, її щільно стиснуті губи скоро розкриються.
Після шести дзвінків Харрі повісив трубку і вийшов із телефонної будки, куди тут же впурхнула дівчина, що чекала своєї черги. Він обернувся спиною до Кьольберг-гате, звідки дув вітер, запалив сигарету і випустив дим у бік парковки з житловими автопричепами. По суті, вельми комічна ситуація. Ось він стоїть тут, на відстані двох пристойних спроб у змаганні по кидку каменями від криміналістичної лабораторії з одного боку, будівлі Управління поліції — з іншого і вагончика, де ховається, — з третього. У костюмі, позиченому йому циганом. Оголошений у розшук. Із сміху помреш.
Харрі скреготнув зубами. Він напівобернувся, коли побачив патрульну машину, що проїздила по забитій автомобілями, але безлюдній вулиці. Сон його не брав. І він не міг просто так валятись і не діяти, коли час працював проти нього. Він загасив сигарету об каблук і вже зібрався було додому, як раптом побачив, що телефон звільнився. Харрі подивився на годинник. Скоро північ. Дивно, що її немає вдома, а може, вона спала і не встигла взяти слухавку. Він набрав номер. Вона відповіла після першого ж дзвінка:
— Беате.
— Це Харрі. Я тебе розбудив?
— Я… так.
— Соррі. Може, завтра передзвонити?
— Ні, здорово, що зараз подзвонив.
— Ти сама?
Настала пауза:
— Чому ти запитуєш?
— У тебе голос… Гаразд, забудь. Ти що-небудь знайшла?
Він почув, як вона глитнула, мовби хотіла перевести подих.
— Вебер перевірив відбитки пальців на склянці. Більшість твої. Результати аналізу осаду в склянці будуть готові за кілька днів.
— Чудово.
— Комп’ютер із твоєї комірки також перевірили. Там встановлено спеціальну програму, так що дату і час відправлення повідомлення можна вибрати заздалегідь. Останню зміну внесено в день убивства Анни Бетсен.
Харрі вже більше не відчував холодного, пронизливого вітру.
— Тобто повідомлення,які ти отримав,уже були в комп’ютері, коли його встановили у тебе в підвалі, — сказала Беате. — Ось чому твій сусід-пакистанець говорить, що бачив його там уже давно.