— Ти хочеш сказати, що він отак сам по собі всю дорогу і працював.
— Адже його, як і мобільник, до Мережі було підключено, тож які тут проблеми.
— Чортовиння! — Харрі ляснув себе по лобі. — Адже що виходить: якщо він заздалегідь запрограмував комп’ютер, значить, наперед знав, як розвиватимуться події. Чортів ляльковий театр. А ми в ньому маріонетки.
— Виходить, так. Харрі, ти куди зник?
— Та тут я, просто стараюся все це переварити. Тобто забути на якийсь час, а то дуже багато інформації зараз. А стосовно фірми що-небудь вдалося дізнатись?
— Ах, фірма, отож. А з чого ти взяв, що я нею взагалі займалася?
— Та ні з чого. Поки ти сама про це не сказала.
— Я взагалі про це мовчала.
— Вірно. Але тон у тебе був такий піднесений.
— Тобто?
— Тобі вдалося щось з’ясувати, правда?
— Дещо.
— Нумо викладай.
— Я подзвонила одній пані з аудиторської контори, яка перевіряє серед інших і бухгалтерську звітність АТ «Замки», й вона прислала мені список усіх, хто там працює з їхніми ідентифікаційними номерами. Четверо на повній ставці, у двох неповний робочий день. Я пробила їх по базі Судового реєстру і ще по одній комп’ютерній базі. У п’ятьох усе чисто. А ось у одного…
— Ну?
— Довелося здорово помружити очі, поки все на моніторі не прокрутила. В основному наркотики. Підозрювався в збуті героїну і морфію. Але отримав термін за зберігання невеликої партії гашишу. Мав ще ходки за крадіжку із зломом і два пограбування банків за обтяжливих обставин.
— Із застосуванням насильства?
— У нього пістолет був під час одного з пограбувань. Не стріляв, щоправда, але пістолет був заряджений.
— Блискуче! Це наша людина. Ти просто ангел. Як його звуть?
— Альф Гуннеруд. Тридцять два роки. Адреса — вулиця Тора Ульсена, дев’ять. Судячи з усього, мешкає сам.
— Повтори ім’я й адресу.
Беате повторила.
— М-м… дивно тільки, як він із такою репутацією зміг влаштуватися слюсарем.
— Власником фірми записана Біргер Гуннеруд.
— Тоді зрозуміло. Ти упевнена, що все о’кей?
Пауза.
— Беате?
— Все о’кей, Харрі. Що ти збираєшся робити?
— Збираюся нанести йому візит, може, знайду там що-не- будь цікаве. У такому разі подзвоню тобі з його квартири, а ти пришлеш хлоп’ят, щоб зафіксувати докази, як годиться.
— Коли ти до нього поїдеш?
— Навіщо тобі це знати?
Ще одна пауза.
— Щоб я була на місці, коли ти подзвониш.
— Завтра об одинадцятій. Сподіваюся, він у цей час буде на роботі.
Повісивши слухавку, Харрі трохи постояв, вдивляючись в обкладене хмарами небо, що немов жовтим куполом накрило місто. Фоном прозвучала музика. Начебто і фраза проста. Але цього було досить.
I only want to see you bathing in the purple rain[56].
Він засунув іще одну монету в автомат і набрав 1881.
— Мені потрібен номер телефону Альфа Гуннеруда.
Таксі, немов спокійна чорна риба, в світлі ліхтарів пливло по нічному місту, перетинало перехрестя й повертало згідно з покажчиками у бік центру.
— Нам не можна так зустрічатися, — сказав Ейстейн. Він подивився в дзеркало і побачив, що Харрі натягує на себе захоплений ним із дому чорний пуловер.
— Фомку не забув? — запитав Харрі.
— Лежить у багажнику. А що, коли хлопець усе ж таки вдома?
— Нормальні люди, коли вони вдома, слухавку беруть.
— А якщо він заявиться, поки ти будеш у квартирі?
— Зробиш, як я сказав: даси два короткі сигнали.
— Еге, але як я його впізнаю?
— Йому близько тридцяти, я ж сказав. Побачиш, як він заходить до під’їзду, сигналитимеш.
Ейстейн зупинився під знаком, що забороняє стоянку, на засміченій, із непомірно жвавим рухом кишкоподібній вулиці, яка на сторінці 265 запорошеного фоліанта називається вулицею Батьків міста IV, а в томі, що стоїть поряд на полиці бібліотеки Дейкмана[57], описується як неприваблива і надзвичайно нудна вулиця імені Тора Ульсена. Але саме того вечора все це було Харрі на руку. Шум машин і темрява допоможуть йому залишитися непоміченим, і навряд чи хто зверне увагу на припарковане таксі.
Харрі засунув фомку в рукав шкіряної куртки і швидко перетнув вулицю. Він із полегшенням виявив щонайменше двадцять дзвінків біля під’їзду будинку номер дев’ять. У нього буде ще декілька спроб, якщо не вдасться зблефувати з першого разу. Табличка з ім’ям Альфа Гуннеруда розташовувалася зверху в правому ряду. Він окинув поглядом фасад праворуч від під’їзду. Вікна п’ятого поверху були темні. Харрі натиснув кнопку квартири на першому поверсі. Відповів сонний жіночий голос.