— Ну, напевно, так і було, коли я без чужої допомоги у таксі влізти не міг. Припускаю, що він стояв на вулиці й вистежував мене, як він, власне, й описує в листі, який і навів мене на думку, що це був Арне Албу. Схоже, він зв’язувався з Анною і знав, що я прийду до неї того вечора. А тим, що так нализався, я просто подарунок йому підніс, на якій він навряд чи розраховував.
— Потім він пробрався до квартири, відімкнувши двері ключем, який отримав від виробника через AT «Замки». І застрелив її. Як думаєш, зі своєї зброї?
— Найімовірніше. Серійний номер був збитий, так само як на тому пістолеті, що знайшли на тілі Гуннеруда біля Пакгаузу. За словами Вебера, спосіб, яким збивали номери, свідчить, що обидва стволи він отримав од одного і того ж постачальника. Судячи з усього, йдеться про незаконні постачання зброї у великих масштабах. Пістолет «Глок» ми знайшли вдома у Сверре Ульсена, того, хто застрелив Елен. Так у нього таким самим способом номери збивали.
— І потім, він же вклав їй пістолет у праву руку, хоча вона була лівшею.
— Це приманка, — сказав Харрі. — Він, зрозуміло, припускав, що я в той або інший момент займуся цією справою, хоч би для того, щоб компрометуючі мене обставини не вилізли назовні. І що я, на відміну від слідчих, які не знали Анну, виявлю його помилку.
— А ще ця фотографія з фру Албу і дітьми.
— Це щоб навести мене на Арне Албу, її останнього коханця.
— Але перед тим, як піти, він захопив із собою ноутбук Анни і твій мобільний телефон, який ти там залишив.
— Іще один нежданий подарунок.
— Ти уявляєш, який витончений розум треба мати, щоб заздалегідь скласти такий каверзний і безпомилковий план, завдяки якому він зміг відразу вбити трьох зайців, тобто помститись і своїй невірній коханці, й тому, з ким вона його зрадила, коли він сидів за ґратами, і її новій-давній пасії, тобто світловолосому поліцейському. Але крім цього він ще й імпровізує. Завдяки роботі в АТ «Замки» він дістає ключ від твоєї квартири та комірки. Там він розміщує ноутбук Анни, підключає його до твого мобільного телефону і замовляє на його номер анонімний абонемент на користування сервером, відстежити який практично неможливо.
— Майже неможливо.
— Авжеж, цей твій невідомий мені хакер його відстежив. Але він не зміг розібратися, що електронні повідомлення, які ти отримував, написані заздалегідь і відсилалися в запрограмований час із твого комп’ютера в комірці, що відправник усе підготував іще до того, як розмістив ноутбук із підключеним мобільником у тебе в комірці. Вірно?
— М-м. Ти зміст листів опрацював, як я тебе просив?
— Так, звичайно. Тут така штука. Якщо читати їх підряд, знаючи, чим справа кінчилася, то, хоча автор і претендує на послідовний виклад подій, фабула уявляється вельми розмитою. Але якщо ти читаєш ці листи нібито у міру їх надходження, як людина, що перебуває в гущі цих подій, то у тебе відразу виникає відчуття, що автор — людина вельми інформована й отримує цю інформацію в режимі онлайн. Утім, йому на це було наплювати, адже він сам замовляв музику.
— Все так. Ми поки не впевнені на всі сто, що саме Гуннеруд організував убивство Арне Албу. Його колега по майстерні стверджує, що в мить, коли ймовірно Албу був убитий, вони з Гуннерудом сиділи в «Старому майорові» і пили пиво.
Еуне потер руки, і Харрі так і не зрозумів, чи то він це зробив від холоду, чи то від задоволення, що в цій заплутаній справі у нього багато можливостей виявити свої логічні здібності.
— Припустимо, що Гуннеруд не вбивав Албу, — сказав психолог. — Яку ж у такому разі долю він підготував Албу, коли навів тебе на нього? Хотів, аби його засудили? Але тоді з тебе зняли б усі підозри. І навпаки, адже неможливо двох засудити за одне і те ж убивство.
— Вірно, — зауважив Харрі. — Але потрібно задатися питанням: що було найголовнішим у житті для Арне Албу?
— Блискуче, — підхопив Еуне. — Батько трьох дітей, який добровільно або під тиском обставин кидає бізнес. Я припущу, що сім’я.