— А чого домагався Гуннеруд, викривши або, вірніше сказати, налагодивши мене викрити Арне Албу, що він як і раніше зустрічається з Анною?
— Щоб дружина забрала дітей і пішла від нього.
— Позбавити людину життя — це не найстрашніше, що можна зробити з нею. Найстрашніше — позбавити людину найдорожчого, заради чого вона, власне, живе.
— Класна цитата. — Еуне схвально кивнув. — Хто це сказав?
— Не пам’ятаю, — відповів Харрі.
— Тоді виникає ще одне запитання. А чого він хотів позбавити тебе, Харрі? Ти-то заради чого живеш?
Вони підійшли до будинку Анни. Харрі довго морочився з ключем.
— Ну так що? — запитав Еуне.
— Гуннеруд, напевно, знав мене тільки з розповідей Анни. А вона знала мене на ті часи, коли… коли у мене за великим рахунком нічого, окрім роботи, не було.
— Роботи?
— Він хотів мене засадити. Але найголовніше — щоб мене виперли з поліції.
По сходах вони підіймалися мовчки.
Вебер і його люди вже закінчили роботу в квартирі. Вебер із задоволеним виглядом повідомив, що знайдено масу відбитків Гуннеруда в багатьох місцях, особливо ж на спинці ліжка.
— Він не дуже-то обережний був, — сказав Вебер.
— Він тут так часто бував, що у будь-якому разі якісь відбитки залишив би, — заперечив Харрі. — І крім того, він був переконаний, що на нього підозри ні за що не ляжуть.
— До речі, Арне Албу вбили якимсь дивним способом, — сказав Еуне, поки Харрі проникав через розсувні двері до кімнати з портретами і торшером Тріммера.
— Закопали головою вниз. На пляжі. Схоже на якийсь ритуал, ніби вбивця хотів розповісти нам щось про себе. Ти не думав про це?
— Я тією справою не займаюся.
— Та я не про це.
— Гаразд. Можливо, вбивця хотів розповісти нам дещо про жертву.
— Що ти маєш на увазі?
Харрі ввімкнув лампу, світло якої впало на портрети.
— Я тут пригадав Гулатінзьке уложення[64], це приблизно тисяча сотий рік, — читав його, коли право вивчав. Так от там записано, що померлих слід ховати в освяченій землі, за винятком лиходіїв, клятвопорушників і вбивць. А для тих могили копали на межі припливної хвилі та дернового покриття. А Арне Албу поховали якраз в такому місці, так що йдеться не про вбивство на ґрунті ревнощів, а значить, його вбив не Гуннеруд. Ні, хтось хотів показати, що Арне Албу — злочинець.
— Цікаво, — сказав Еуне. — Слухай, навіщо нам знову ці картини дивитися? Вони тільки жах наганяють.
— Ти і справді впевнений, що нічого такого в них не помічаєш?
— Ну як тобі сказати, вони належать пензлю молодого художника з претензією на оригінальність, із надмірною тягою до театральності й відсутністю елементарних навичок.
— Моя колега Беате Льонн сьогодні не змогла прийти, вона зараз у Німеччині на конференції слідчих, розповідає, як за допомогою цифрових маніпуляцій із зображенням на відео або фото і підключенням веретеноподібної звивини можна впізнати в обличчя злочинця під маскою. У неї рідкісна природжена здатність: вона пам’ятає обличчя всіх людей, що коли-небудь зустрічались їй.
Еуне кивнув:
— Мені цей феномен відомий.
— Коли я показав їй ці картини, вона відразу назвала прототипи персонажів.
— Та ну?! — Еуне звів брову. — Нумо давай викладай.
Харрі показав пальцем:
— Ліворуч Арне Албу, в центрі Альф Гуннеруд, ну а про-воруч я.
Еуне примружився, поправив окуляри і почав розглядати портрети з різних точок.
— Цікаво, — пробурмотів він. — Надзвичайно цікаво. А я бачу тільки контури облич.
— Я хотів, щоб ти як експерт поручився, що таке цілком можливо. Тоді ми зможемо довести тісніший зв’язок Гуннеруда з Анною.
Еуне змахнув рукою:
— Якщо те, що ти говориш про фрьокен Льонн, правда, то їй досить мінімум мініморум інформації, щоб упізнати обличчя.
Коли вони вийшли на вулицю, Еуне сказав, що з професійного інтересу хотів би зустрітися з цією Беате Льонн.
— Вона слідчий, як я розумію?
— Так, у відділі пограбувань. Ми з нею розплутуємо справу Забійника.
— А, зрозумів. Як просувається?
—- Так собі. Слідів небагато. Вони припускали, що він скоро піде на нове пограбування, але поки що цього не сталося. Що, взагалі-то кажучи, дещо дивно.
На Бугстадвеєн Харрі побачив перші осінні сніжинки, що кружляли в повітрі.
— Зима! — крикнув Алі з другого боку вулиці й показав Харрі пальцем на небо. Він щось сказав братові на урду, й той відразу замінив його в ролі вантажника і почав затягувати ящики з фруктами до магазинчика. Алі м’якоюходою перетнув вулицю й підійшов до Харрі.