Події наступних секунд відклалися в пам’яті Харрі мовби під час прискореної зйомки. Після закінчення цих секунд він виявився лежачим на підлозі в залізних обіймах Расколя, що обхопив його за шию. Очі палив виплеснутий в обличчя кальвадос, від його смороду було не продихнути, а до горла приставлена пляшка з відбитою шийкою.
— Знаєш, що може бути гіршим за високий тиск, Спіуні7 — прошепотів Расколь. — Тільки дуже низький. Отже лежи тихо.
Харрі глитнув і спробував щось сказати, але Расколь іще сильніше стиснув йому горло, і він зміг тільки застогнати.
— Сунь-цзи вельми прозоро говорить про любов і ненависть, Спіуні. У війні перемагають і ненависть, і любов. Вони нероздільні, мовби сіамські близнята. А програють лють
і співчуття.
Расколь іще більше підсилив хватку.
— Моя Анна ніколи б не вибрала смерть, — голос його здригнувся. — Вона любила життя.
Харрі нарешті вдалося вимовити, вірніше, прошипіти кілька слів:
— Так само — як ти — свободу?
Расколь трохи ослабив хватку, і Харрі з хрипом наповнив повітрям ниючі легені. Стукіт власного серця віддававсь у нього в голові. Але принаймні він знову чув шум машин, що проїздили мимо.
— Ти зробив вибір, — прохрипів Харрі. — Ти здався властям, аби спокутувати провину. Ніхто тебе не зрозумів, але це твій вибір. Те ж саме зробила Анна.
Харрі спробував поворушитись, але Расколь сильніше притиснув пляшку до його горла:
— У мене на те були свої причини.
— Я знаю, — сказав Харрі, — інстинкт спокутування провини такий же сильний, як і інстинкт помсти.
Расколь не відповів.
— А ти знаєш, що Беате Льонн теж зробила свій вибір? Вона зрозуміла, що ніщо вже не поверне їй батька. Лють її пройшла. Вона просила передати тобі привіт і сказати, що прощає тебе. — Уламок дряпнув його по шкірі. Пролунав такий звук, немов поряд хтось писав на грубому папері. Поволі виписуючи свої останні слова. І залишалося тільки поставити крапку. — Отже тепер твоя черга вибирати.
— Між чим вибирати, Спіунії Залишити тобі життя чи ні?
Харрі перевів дихання, прагнучи не втрачати витримки:
— Звільнити Беате Льонн. Розповісти, що ж сталося того дня, коли ти застрелив її батька. І звільнити себе самого.
— Самого? — Расколь засміявся своїм легким сміхом.
— Я знайшов його, — сказав Харрі. — Тобто його знайшла Беате Льонн.
— Знайшла кого?
— Він живе в Йотеборі.
Сміх Расколя миттєво урвався.
— Уже дев’ятнадцять років, — вів далі Харрі. — Відтоді, як дізнався, хто справжній батько Анни.
— Ти брешеш! — крикнув Расколь і заніс руку з пляшкою над його головою. У Харрі пересохло в роті, він заплющив очі. А коли знову розплющив, зустрів засклянілий погляд Расколя. Обидва важко дихали.
Расколь прошепотів:
— А… Марія?
Харрі зумів відповісти тільки з другої спроби:
— Від неї немає ніяких вістей. Хтось говорив Стефану, що кілька років тому її бачили разом із бродячим табором у Нормандії.
— Стефану? Ти говорив із ним?
Харрі кивнув.
— Із чого б це він почав говорити з таким спіуні, як ти? Харрі спробував знизати плечима, але в нього не вийшло:
— Сам у нього запитай.
— Запитай… — Расколь недовірливо втупився у Харрі.
— Симон привіз його вчора. Він у сусідньому вагончику. В поліції до нього є претензії, але у наших хлоп’ят вказівка не чіпати його. Він хоче поговорити з тобою, Расколю. Отже тобі вибирати.
Харрі просунув долоню між шиєю і гострим краєм пляшки. Але Расколь цього разу не намагався перешкодити йому піднятися. Тільки запитав:
— Навіщо ти це зробив, Спіуні?
Харрі знизав плечима:
— Ти подбав про те, щоб суд у Москві не відняв у Ракелі Олега. А я даю тобі шанс не втратити єдиного, хто залишився з твоїх. — Він поклав наручники на стіл. — Незалежно від твого вибору, вважаю, що ми квити.
— Квити?
— Ти допоміг мені з дружиною і сином. А я тобі — з братом.
— Я чув, що ти сказав. Але що це означає?
— Це означає, що я викладу все, що мені відомо про вбивство Арне Албу. І ми переслідуватимемо тебе всіма можливими способами.
Расколь звів брову:
— Тобі простіше не вплутувати мене в цю справу, Спіуні. Сам знаєш, вам на мене нічого не повісити, так навіщо ж старатися?
— На те, що ми поліцейські, — відповів Харрі, — а не хихот-ливі наложниці.
Расколь довго дивився на нього. Потім коротко кивнув.
У дверях Харрі озирнувся. Зігнувшись, худорлявий чоловік сидів за пластиковим столом, і тінь приховувала його обличчя.
— Часу у вас до полуночі, Расколю. Опівночі хлоп’ята відвезуть тебе назад.