Коротше кажучи, це була глибоко розчарована й нещасна жінка, і вона, холоднокровно все обдумавши, віддала перевагу самогубству. І помсті.
— Зовсім не думаючи про мораль? — запитав Харрі.
— Питання про мораль, звичайно, цікаве. — Еуне склав руки на грудях. — Адже суспільство накладає на нас моральний обов’язок жити й тому відкидає суїцид. Але Анна явно захоплювалась античністю і, не виключено, дотримувалася думки старогрецьких філософів: людина вільна вирішувати сама, коли їй помирати. Ніцше теж вважав, що людина має повне моральне право позбавити себе життя. Він навіть використовував термін «Freitod», тобто «добровільна смерть». — Еуне підніс вказівний палець. — Але перед нею виникла інша дилема. А саме — життя або помста. У будь-якому разі Анна сповідала християнську етику, а та забороняє мститися. Парадокс, зрозуміло, полягає в тому, що християни вірять у Бога, який сам по собі — грізний месник. Якщо ти щось робиш наперекір йому, значить, горіти тобі вічно в пеклі, а така відплата несумірна з величиною гріха, швидше це справа Міжнародної амністії. І якщо…
— А може, це просто ненависть?
Еуне й Харрі поврнулися до Беате. Вона перелякано подивилася на них, немов ці слова зірвалися з її губ помилково.
— Мораль, етика, — прошепотіла вона. — Життєлюбність. Любов. Та все ж найсильніша ненависть.
47
Світіння моря
Харрі стояв біля відчиненого вікна і слухав далеке завивання сирени «швидкої», що поволі тонула в шумі Улоговини[67]. Будинок, успадкований Ракеллю від батька, височів над нею, і Харрі як на долоні бачив те, що відбувається там, під світловим покривом, щоправда, лише те, що міг розгледіти серед величезних дерев, що стояли у саду. Він любив цей краєвид. Думка про те, скільки вже років вони ростуть тут, заспокоювала його. І про міські вогні, світло яких нагадувало морське світіння. Морське квітіння Харрі бачив лише раз у житті, коли дід одного разу вночі взяв його з собою в човен, збираючись на лов крабів у районі Свартхольмена. Всього одна ніч. Але цей краєвид він не забував ніколи. Одна з картин, які з кожним роком ставали в пам’яті все більш ясними і реальними. Так було далеко не зі всіма його спогадами. Скільки ночей він провів із Анною на цьому ліжку, скільки разів на борту судна капітана Еспера вони вирушали в плавання по бурхливих хвилях? Йому й не згадати. А незабаром і решта забудеться. Сумно? Так. Сумно, але необхідно.
Та все ж дві картини, пов’язані з ім’ям Анни, ніколи, він знав це напевно, ніколи не зітруться у нього з пам’яті. Дві майже однакові картини. Її густе волосся віялом розкидане по подушці, очі широко розкриті, однією рукою вона міцно стискає біле-біле простирадло. Різниця тільки в положенні пальців іншої руки. У першому випадку вони сплетені з його пальцями. А в іншому — стискають рукоять пістолета.
— Ти вікно не зачиниш? — почув він за спиною голос Ракелі. Вона сиділа на дивані, підібравши під себе ноги, з келихом червоного вина. Олег уже вирушив спати, задоволений своєю першою перемогою над Харрі в тетріс, Харрі вже боявся, що його ера безповоротно канула в минуле.
Новини не містили ніяких новин. Рефрени, що набили оскому: хрестовий похід на Схід, відплата Заходу. Вони вимкнули телевізор і поставили платівку «Стоун Роузес»[68], яку Харрі, на свій подив і задоволення, виявив у її зібранні. Часи юності. Тоді більше за все піднімали йому настрій зухвалі англійські хлопчаки з гітарами і театралізованими ефектами. Тепер йому подобалися «Kings of Convenience»[69], мелодії в них хай і повільні, але хоч трохи не такі тужливі, як у Донована[70].І «Стоун Роузес» на малій гучності. Сумно, але факт. А можливо, необхідно. Життя розвивається немов по спіралі. Він зачинив вікно і дав самому собі обіцянку за першої нагоди взяти з собою Олега в море ловити крабів.
«Down, down, down, — чулося з динаміків бурмотіння «Стоун Роузес». Ракель нагнулася і відсьорбнула вина.
— Це стародавня історія, — прошепотіла вона. — Два брати закохані в одну жінку, адже це само по собі сюжет для трагедії.
Вони сплели руки і мовчки прислухалися до дихання одне одного.
— Ти кохав її? — запитала вона.
Харрі довго думав, перш ніж відповісти:
— Не пам’ятаю. Я тоді жив… як у тумані.
Вона погладила його по щоці:
— Знаєш, яка думка мене пригнічує? Що ця жінка, яку я ніколи не зустрічала і не бачила, пробралася до твоєї квартири й бачила нас трьох на фотографії з Фрогнерсетерена на твоєму дзеркалі. І при цьому знала, що все зруйнує. Адже ви, судячи з усього, кохали одне одного.