О третій годині. Він пробирається на майданчик, стягує плащ, надягає на голову підвернуту лижну маску, а зверху, щоб приховати її, кашкет. Потім піднімається на горб і повертає ліворуч на Індастрі-гате. На розі з Бугстадвеєн він заходить до «Севен-елевен». Він уже був там кілька тижнів тому і перевірив, під яким кутом установлені камери стеження. Замовлений ним контейнер уже на місці. Таким чином, мізансцену для старанних сищиків підготовлено, адже він знає, що вони перевірять усе, що в ці хвилини зафіксують камери в магазинах
1 на заправках поблизу від філії банку. Він розігрує цей спектакль для нас, адже ми не бачимо його обличчя, зате дуже виразно бачимо, як він п’є із пляшки, не надягаючи рукавичок, кладе її до пластикового пакета, так що і він і ми впевнені, що відбитки не змиє можливий дощ, і опускає пакет у зелений контейнер, який вивезуть звідти ще нескоро. Він, звичайно, злегка переоцінював рівень нашого професіоналізму ще до того, як цей доказ розсипався на порох, проте йому пощастило. Деталі, що їх нашукала Беате, дозволили нам дійти висновку, що у Тронна залізне алібі. Адже ми знайшли вирішальні, непохитні докази проти Лева.
Харрі зупинився. В очах колег, які сиділи перед ним, читався легкий подив.
— Із цієї пляшки Лев пив, коли був у брата в Дісенгренді, —- продовжив Харрі. — Або в іншому місці. Тронн її і зберіг саме з цією метою.
— Боюся, ти забув одну деталь, Холе, — незадоволено пробурмотів Іварссон. — Ви ж самі говорите, що грабіжник був без рукавичок, коли хапався за пляшку. Якщо йдеться про Тронна Гретте, значить, і його відбитки залишилися.
Харрі кивнув у бік Вебера.
— Клей, — коротко кинув старий служака.
— Що-що? — шеф кримінальної поліції повернувся до Вебера.
— Відомий у середовищі грабіжників трюк. Вони злегка обмазують клеєм «Carlson» кінчики пальців, клей засихає — і готово: ніяких відбитків.
Начальник кримінальної поліції похитав головою:
— І де ж цей, як ви його називаєте, бухгалтер таких фокусів навчився?
— У нього старший брат — один із найдосвідченіших грабіжників у Норвегії, — пояснила Беате. —- Він напам’ять вивчив методи та манеру Лева. Той, наприклад, зберігав удома в Дісенгренді відеозаписи своїх власних злочинів. Він настільки вникнув у найдрібніші деталі роботи брата, що навіть Расколь упізнав у грабіжнику на відео Льва. До того ж завдяки зовнішній схожості братів і комп’ютерна обробка відеоматеріалів показала, що грабіжником міг бути Лев.
— Тьху-ти чорт! — вирвалося раптом у Халворсена. Він нахилив голову і перелякано подивився на Б’ярне Мьоллера, але той сидів із розкритим ротом, утупивши порожній погляд у якусь точку перед собою, немов йому куля лоб пробила.
— Ти не кинув цістолет, Харрі. Може, поясниш чому?
Харрі прагнув дихати рівно, хоча серце давно вже билося як
скажене. Приплив кисню до мозку — ось що зараз найважливіше. Він прагнув не дивитися на Беате. Пориви вітру звивали пасма її білястого тонкого волосся. М’язи на тоненькій шийці зарухались, і плечі почали тремтіти.
— Елементарно, — відповів Харрі. — Ти вб’єш нас обох. Чи у тебе є пропозиція трохи краща?
Тронн засміявсь і приклався щокою до зеленого приклада гвинтівки.
— А як щодо такої пропозиції, Харрі: у тебе двадцять п’ять секунд, аби обдумати всі можливі варіанти й покласти зброю на землю.
— Як завжди, двадцять п’ять секунд?
— Саме так. Ти, напевно, пам’ятаєш, як швидко вони проходять. Отже думай швидше. — Тронн відступив на крок назад.
— А ти знаєш, чому в нас з’явилася думка, що Стіне знала грабіжника? — крикнув Харрі. — Тому що ви стояли близько одне до одного. Набагато ближче, ніж зараз із Беате. Як не дивно, але навіть коли йдеться про життя і смерть, люди прагнуть не порушувати гідність сторонньої людини. Хіба це не дивно?