Харрі всього лише коротко кивнув, коли Халворсен повідомив його, що Волер повернувся до виконання службових обов’язків.
Настав Святвечір, і принаймні маленьку Норвегію вкутав різдвяний спокій.
Ракель вигнала Харрі з Олегом із дому, щоб вони не заважали їй готувати різдвяний обід. Повернувшись, вони відразу ж відчули аромат печені зі свинячих реберець. Улав Холе, батько Харрі, приїхав на таксі разом із Сестринцем.
Сестринець захоплювалася будинком, їжею, Олегом, усім. За обідом вони з Ракеллю щебетали, мовби давні подружки, а ось Олег із Улавом, які сиділи один проти одного, відбувалися короткими репліками. Але і вони відтанули, коли прийшов час вручати подарунки, і Олег розкрив великий пакет із записочкою «Від Улава Олегу». У ньому виявилося повне зібрання творів Жуля Верна. Роззявивши рота, Олег почав перегортати один із томів.
— Це він написав той роман про подорож на Місяць, який читав тобі Харрі, — сказала Ракель.
— Тут оригінальні ілюстрації, — підхопив Харрі й показав на малюнок, де капітан Немо стоїть поряд із прапором на Південному полюсі й каже: «Не згадуйте лихим словом! Моя нова держава починається з шестимісячної ночі».
Ці книги стояли на полиці мого батька, — сказав Удав, він був збуджений не менше, ніж Олег.
— Ну і що з того! — вигукнув Олег.
Коли ж Олег обійняв Улава на знак подяки, на обличчі у нього з’явилася збентежена, але тепла усмішка.
Уночі, коли Ракель заснула, Харрі підвівся й підійшов до вікна. Він згадував тих, кого більше не було. Матір, Біргіту, батька Ракелі, Елен і Анну. І тих, хто ще живий. Ейстейна з Уппсали, якому він одного разу подарував на Різдво черевики. Расколя в «Ботсені» і двох милих жінок із Уппсали, що люб’язно запросили Халворсена на пізній різдвяний обід, оскільки той чергував того вечора і не встигав додому в Стейнк’єр до настання Різдва.
Щось сталося нинішнього вечора, він не знав, що саме, але щось змінилося. Він довго дивився на міські вогні й раптом виявив, що сніг уже не падає. Сліди. Ті, хто вночі пройде стежиною вздовж Акерсельви, напевно залишать сліди.
— Ти отримав те, про що мріяв? — прошепотіла Ракель, коли він знову ліг.
— Мріяв? — Він обійняв її.
— Мені здалося, ти про щось мрієш там, біля вікна. Про що?
— У мене є все, про що я тільки можу мріяти, — відповів Харрі й поцілував її в лоб.
— Розкажи, про що? — прошепотіла вона і трохи відхилила голову, щоб подивитися йому в вічі. — Розкажи, Харрі, про що ти мрієш?
— А ти і справді хочеш це знати?
— Так, — вона ще сильніше пригорнулася до нього. Він заплющив очі, й перед ним почала поволі прокручуватися плівка, так поволі, що він міг розглянути кожен кадр, немов звичайну фотографію. Сліди на снігу.
— Про спокій, — збрехав він.
51
Сан-Сусі
Харрі подивився на фотографію, відзначив білозубу теплу посмішку, сильні щелепи й сіро-блакитні очі. Том Волер. Потім він підсунув її на інший бік письмового столу.
— Не поспішай, — сказав він. — Подивися уважно.
Рой Квінсвік помітно нервувався. Харрі відкинувся на спинку офісного стільця й озирнувся. Халворсен повісив різдвяний календар на стіну біля шафи з архівними матеріалами. Перший день Різдва. Харрі був ледве чи не сам на весь поверх. У цьому вся краса свят. Він не думав, що Квінсвік знову понесе релігійну нісенітницю, як тоді, коли Харрі знайшов його в першому ряду в «Філадельфії», — в усякому разі, на це можна було сподіватися.
Квінсвік кашлянув, і Харрі випростався на стільці.
За вікном легкі сніжинки падали на безлюдні вулиці.
