Грабіжник зняв із плеча чорну сумку і шпурнув її на підлогу між банкоматом і чоловіком у штанях від робочого комбінезона, який так і застиг у ту мить, коли його ручка дописувала останню петлю у вісімці. Потім одягнений у чорне нальотчик зробив решту шість кроків, що відділяли його від низької стойки, всівся на неї й одним махом переніс ноги на протилежний бік. Там він став за спиною у Стіне, яка сиділа нерухомо, дивлячись прямо перед собою. «Відмінно», — подумав Харрі. Вона явно знала інструкцію й не провокувала грабіжника, намагаючись розгледіли його краще.
Тим часом бандит приставив сЛол гвинтівки до потилиці Стіне і, нахилившись, прошепотів їй щось на вухо.
Судячи з усього, Стіне ще не почала панікувати всерйоз, хоча Харрі було видно, як важко здіймаються її груди. Здавалося, жінці бракує повітря, а легка біла блузка, незважаючи на худорбу, раптово стала їй надто тісною. П’ятнадцять секунд.
Стіне кашлянула. Раз. Удруге. Нарешті на плівці почувся її голос:
— Хельге. Ключі від банкомата. — Голос був низький і хрипкий, зовсім не схожий на той, яким вона вимовляла майже ті самі слова три хвилини тому.
Хоча Харрі й не було цього видно, він знав, що Хельге Клементсен стояв у дверях свого кабінету й чудово чув усе, починаючи з першої репліки грабіжника.
— Швидше, інакше… — ці слова вона мовила ледве чутно. В паузі, що настала потім, єдиним звуком, який порушував тишу, було човгання підошов Августа Шульца. Здавалося, хтось у страшенно повільному ритмі раз у раз шурхає щітками по барабану. — …він мене застрелить.
Харрі спробував крізь вікно оглянути вулицю. Імовірно, десь там було припарковано автомобіль із увімкненим мотором, одначе звідси його не було видно. Тільки потік транспорту й люди, що снують в обох напрямках із більш чи менш безтурботним виглядом.
— Хельге… — в її голосі з’явилися благальні нотки.
«Ну виходь же, Хельге», — подумав Харрі. На сьогодні йому вже було відомо чимало про літнього управителя філії банку.
Харрі знав, що вдома на нього чекають два королівські пуделі, дружина і щойно покинута чоловіком вагітна дочка. Знав, що вони спакували всі речі й готові вирушити до літнього будиночка в горах, як тільки Хельге Клементсен повернеться з роботи. Одначе знав також, що зараз Клементсен почувається ніби зануреним у воду, мовби в якомусь сні, де всі рухи сповільнюються, хоч би як швидко ти намагався діяти. Урешті він з’явився в полі зору Харрі. Нальотчик розвернув крісло Стіне так, аби, перебуваючи, як і раніше, в неї за спиною, опинитись обличчям до Хельге Клементсена. Той у свою чергу завмер у позі дитини, яка, тремтячи від страху, пригощає коня чимось смачненьким: відкинувшись усім тілом назад, Хельге тримав ключі у витягнутій руці якомога далі від себе. Грабіжник прошепотів щось Стіне на вухо і спрямував ствол гвинтівки на Клементсена, який тут же мимоволі відсахнувся й відступив на кілька кроків.
— Він каже, щоб ти відчинив банкомат і поклав нові касети із грошима в цю чорну сумку, — мовила придушеним голосом Стіне.
Хельге Клементсен як загіпнотизований не відривав погляду від гвинтівки, що дивилася в його бік.
— У тебе є двадцять п’ять секунд, потім він вистрілить. У мене. Не в тебе.
Клементсен розкрив і знову закрив рот, нібито хотів сказати щось.
— Ну ж бо, Хельге. — У дверях намітився рух, і Хельге Клементсен, із видимим зусиллям переставляючи ноги, з’явився у приміщенні.
Від початку пограбування минуло тридцять секунд. Авґуст Шульц уже майже дістався виходу. Управитель філії опустився на коліна перед банкоматом і в ступорі упнувся поглядом у в’язку ключів. Усього їх було чотири.
— Лишилося двадцять секунд, — почувся голос Стіне.
«Поліцейська дільниця Майорстюа, — подумав Харрі. — Сідають у машини. Вісім кварталів. П’ятничні пробки».
Тремтячими пальцями Хельге Клементсен вибрав нарешті ключ і вставив його у проріз замка. На півдорозі він застряв. Хельге Клементсен натиснув сильніше.
— Сімнадцять секунд.
— Але… — почав було він.
— П’ятнадцять.
Хельге Клементсен вийняв ключ і спробував уставити інший. Той увійшов до кінця, однак не обертався.
— Тринадцять. Із зеленою наклейкою, Хельге.
Хельге Клементсен тупо розглядав в’язку, ніби вперше її побачив.