— А я ніяк не втямлю, навіщо йому фокус із поліцейською наклейкою знадобився, — сказав шеф кримінальної поліції. — Ми ж комбінезонами не користуємося.
— Елементарний психологічний трюк, — пояснила Беате і зашарілася, побачивши, що шеф кримінальної поліції здивовано підвів брову. — Я маю на увазі… елементарний не в тому сенсі… ну, як очевидний.
— Продовжуй, — попросив начальник кримінальної поліції.
— Тронн Гретте, певна річ, розумів, що поліція розшукуватиме всіх, хто з’являвся в цьому районі в комбінезоні. Тому йому треба було якось виділити свій комбінезон, щоб поліція відразу ж відкинула версію про причетність до справи поміченого в центрі невідомого. А слово «поліція» більше всього впадає у вічі.
— Цікаве твердження, — в’їдливо посміхнувся Іварссон і підпер підборіддя двома пальцями.
— Вона має рацію, — заперечив начальник кримінальної поліції. — В усіх у нас, хай і невеликий, присутній страх перед представниками влади. Продовжуй, Льонн.
— Але для стовідсоткової впевненості він сам виступив у ролі свідка і за власним почином розповів нам, що бачив біля тренажерного залу людину в комбінезоні зі словом «Поліція» на спині.
— Що само по собі, зрозуміло, геніальним не назвеш, — додав Харрі. — Він розповів про це, неначе не розумів, що наклейка виводить ту людину з кола підозрюваних. Хоча, звичайно, цей хід зміцнив нашу віру в правдивість його свідчень, адже він добровільно видав факт, який, із його точки зору, міг навести нас на думку, чому він опинився на шляху відходу вбивці.
— Що-що? — запитав Мьоллер. — Повтори ще раз. Повільніше.
Харрі перевів подих.
— А втім, біс із ним, — сказав Мьоллер. — У мене голова розколюється.
— Сім.
— Але ти не виконав її прохання, — сказав Харрі. — Не пощадив свого брата.
— Звичайно ні, — відповів Тронн.
— Він знав, що це ти вбив її?
— Я мав задоволення особисто його повідомити. По мобільному телефону. Він сидів в аеропорту Гардермуен і чекав її. Я сказав, що коли він не сяде на цей рейс, я і його прикінчу.
— І він повірив, коли почув, що це ти вбив Стіне?
Тронн розсміявся:
—- Лев знав мене. І не сумнівався ні секунди. Він сидів у кімнаті відпочинку для пасажирів бізнес-класу і читав телетекст про пограбування, а я посвячував його в деталі. Він вимкнув телефон, коли, як я почув, оголосили посадку на його рейс. На його із Стіне рейс. І привіт! — Він приставив дуло гвинтівки до лоба Беате.
— Вісім.
— Він, напевно, вірив, що буде там у цілковитій безпеці? — запитав Харрі. — Адже він не знав, який контракт та уклав у Сан-Паулу.
— Лев — грабіжник, але легковірний хлопець. Не слід було йому давати мені свою секретну адресу в Дажуді.
— Дев’ять.
Харрі прагнув відключитися від монотонного рахунку Беате.
— І ти відправив кілерові вказівки. Разом із передсмертною запискою, написаною тим же почерком, що і шкільні твори.
—Ти диви, — вдавано здивувався Тронн. — Відмінна робота, Харрі. Одна тільки помилочка — лист-то я ще до пограбування відіслав.
— Десять.
— Гаразд, — сказав Харрі. — Кілер теж свою роботу виконав на відмінно. Все мало такий вигляд, ніби Лев дійсно повісився. Ось тільки історія з відрізаним мізинцем трохи збивала з пантелику. Це що, доказ виконання контракту?
— Скажімо так, мізинець легко поміщається у звичайному поштовому конверті.
— Він не знав, що ти, Тронне, вигляду крові не переносиш?
— Одинадцять,
Крізь свист вітру Харрі почув далекий гуркіт грому. Навколо корту і на вулицях було зовсім порожньо, немов усі люди позабиралися в сховище перед лихом, яке невідворотно насувається.
— Дванадцять.
— А чом би тобі просто не здатися? — крикнув Харрі. — Чи вважаєш, це безнадійно?
Тронн засміявся:
— Звичайно, безнадійно. Але в цьому-то і вся фішка. Ніякої надії. Нічого втрачати.
— Тринадцять.
— Ну і які плани, Тронн?
— Плани? У мене два мільйони крон після пограбування, і я планую прожити довге — й, може, щасливе — життя в еміграції. Щоправда, від’їзд доведеться дещо прискорити, але я і до цього підготувавсь. У мене машина стоїть напоготові з моменту пограбування. Отже вибирайте — або я вас прикінчу, або наручниками до огорожі пристебну.
— Чотирнадцять.
— Ти ж знаєш, що цей фокус не пройде, — сказав Харрі.
— Повір мені, я знаю силу-силенну способів, як зникнути. Лев ними користувався. Двадцять хвилин фори — ось усе, що мені потрібно. За цей час я двічі зміню засіб пересування й документи. У мене чотири машини й чотири паспорти на шляхи проходження та хороші зв’язки. Наприклад, у Сан-Паулу. Двадцять мільйонів жителів — спробуй відшукай!
— П’ятнадцять.
— Твій напарник скоро помре. Що ти вирішив?
— Ти дуже багато розбовкав, — відповів Харрі. — Отже вб’єш нас у будь-якому разі.
— Шанс виплутатися у тебе ще є. Які будуть пропозиції?
— Ти помреш раніше за мене, — сказав Харрі й зарядив пістолет.
— Шістнадцять, — прошепотіла Беате.
Харрі закінчив свій виступ.
— Забавна теорія, Холе, — оцінив його Іварссон. — Особливо хід із бразильським кілером мені сподобався. Вельми… — він оголив свої дрібні зуби в тонкій усмішці, — екзотично. А ще в тебе що-небудь є? Докази, наприклад?
— Почерк у передсмертній записці.
—- Ти ж тільки-но сказав, що він не відповідає почерку Тронна Гретте.
— Вірно, його звичайному почерку не відповідає. Але у творах…
— А в тебе є свідки, що Тронн їх писав?
— Немає, — відповів Харрі.
Іварссон аж застогнав:
— Іншими словами, в тебе немає жодного неспростовного доказу в справі про вбивство.
— Про навмисне вбивство, — тихо сказав Харрі й подивився на Іварссона. Краєм ока він помітив, що Б’ярне Мьоллер зніяковіло втупився в підлогу, а Беате у відчаї заламала руки. Начальник кримінальної поліції кашлянув.
Харрі зняв пістолет із запобіжника.
— Ти що там робиш? — Тронн примружився і так ткнув стовбуром гвинтівки, що голова у Беате відкинулася назад.
— Двадцять один, — простогнала вона.
— Але хіба це не полегшення? — запитав Харрі. — Коли ти нарешті розумієш, що тобі нічого втрачати? Тепер легко зробити вибір.
— Ти блефуєш?
— Невже? — Харрі приставив дуло пістолета до своєї лівої руки й натиснув на спуск. Пролунав гучний і різкий постріл. Десяту частку секунди по тому він відбився луною від стін найближчих висоток. Тронн втупився в Харрі. Вірніше, на рвану дірку в його шкіряній куртці, з якої вилетів жмут вовняної підкладки, тут же звіяний вітром. З дірки закапало. Важкі червоні краплі глухо, немов звук годинника, що відлічує час, падали на землю і зникали в червоному ґрунті з тьмяною травою.
— Двадцять два.
Крапель ставало все більше й більше, і падали вони все частіше й частіше* так що здавалося, ніби стукає метроном, який набирає швидкість. Харрі підняв пістолет, направив його в один із квадратиків металевої сітки і прицілився:
— Отакий вигляд має моя кров, Тронне, — сказав він так тихо, що навряд чи був почутий. — Подивимося на твою?
У цю мить хмари закрили сонце.
— Двадцять три.
Темна тінь, немов падаюча стіна, накрила із заходу простір перед рядними будинками, а потім і самі будинки, і висотки, і червоний корт, і тих трьох, які стояли на ньому. Температура теж упала. Так різко, ніби темна стіна не тільки відрізала джерело світла та тепла, але й сама виділяла холод. Проте Тронн ніяк на це не відреагував. Він відчував лише короткий швидкий пульс Беате і бачив тільки її бліде обличчя, що нічого не виражало, та дуло пістолета поліцейського, що дивилося на нього, мовби чорне, око, що нарешті знайшло те, що довго шукало: цей погляд уже просвердлив його, розклав на клітинки, виявив його суть. Удалині прогуркотів грім. Але він нічого не чув, окрім стукоту крапель крові, що падали на землю. Поліцейський був відкритий, і його вміст витікав назовні. Разом із кров’ю з нього йшли біль і життя, плямкаючи в траві, мовби кров не була мертвою — вже мертва, вона догорала у ґрунті. І Тронн відчував, що навіть коли заплющить очі й заткне вуха, то, як і раніше, чутиме шум його крові, як вона співає, тисне на барабанні перетинки, наче прагне вирватися назовні.