Хлопець за прилавком простягнув чоловікові в комбінезоні булочку і спритним рухом змахнув десятикронову монету, яку той поклав на стойку.
— Опля! — вигукнув Харрі.
— Саме так, — підтвердила Беате. — На ньому немає рукавичок. Ось тільки він начебто нічого в магазинчику не чіпав. А онде, бачиш, той світлий прямокутник, про який я тобі говорила?
Харрі нічого не бачив.
Чоловік у комбінезоні вийшов із магазинчика, якраз коли настала черга останнього покупця.
— Гм. Схоже, нам знову доведеться шукати свідків, — зауважив Харрі, підводячись.
— Я б із цього приводу особливих ілюзій не плекала, — сказала Беате, не відриваючись від екрана. — Пригадай, адже до нас звернулася всього одна-єдина людина, яка заявила, що бачила Забійника, що пробирався крізь п’ятничний натовп. Так, усе ж таки немає кращого укриття для бандитів, аніж велике скупчення людей.
— Усе це добре, але які в тебе конкретні пропозиції?
— Щоб ти сів. Інакше пропустиш найважливіше.
Харрі з легким подивом поглянув на неї і знову обернувся до екрана. На ньому молодик за прилавком втупився прямо в камеру, задумливо колупаючи в носі.
— Найважливіше, найважливіше, — з легкою досадою пробурчав Харрі.
— Поглянь на контейнер під вікном.
Незважаючи на відблиск скла, обом виразно було видно чоловіка в чорному комбінезоні. Він стояв спиною до камери на краю тротуару між сміттєвим контейнером і припаркованим автомобілем. Одну руку він поклав на край контейнера, в іншій тримав булочку, від якої час від часу відкушував. Схоже, він спостерігав за банком. Сумку він поставив перед собою на асфальт.
— Це його спостережний пункт, — сказала Беате. — Він замовив контейнер і попросив встановити його саме тут. Просто і геніально. Він може стежити, коли приїжджає інкасація, одночасно залишаючись поза зоною дії камер спостереження банку. І ще, зверни увагу, як він стоїть. Половині з тих, хто йде мимо по тротуару, його просто не видно із-за контейнера. А для тих, кому його видно, він — чоловік у робочому комбінезоні та кашкеті, що стоїть біля сміттєвого контейнера: будівельний робітник, вантажник, ремонтник. Коротше кажучи, той, на кого ніхто не звертає уваги. Отже зовсім не дивно, що в нас немає свідків.
— Він мав би залишити прекрасні пальчики на контейнері, — зауважив Харрі. — Шкода тільки, що весь останній тиждень лив дощ.
— А ось після булочки…
— Він змив усі відбитки, — закінчив свою думку Харрі.
— …йому захотілося пити. Ось, дивися.
Чоловік у комбінезоні нагнувся, відкрив блискавку сумки, що лежала на асфальті, й вивудив звідти білий пластиковий пакет, із якого витяг пляшку.
— Кока-кола, — прошепотіла Беате. — Перед твоїм приходом я якраз збільшувала кадр. Скляна пляшка, заткнута винною пробкою.
Притримуючи пляшку за шийку, чоловік витягнув пробку, закинув голову, високо підняв пляшку і почав пити. Вони бачили, як по шийці стікають останні краплі, проте козирок кашкета надійно приховував і розкритий рот, і обличчя чоловіка. Він знову прибрав пляшку в пакет, зав’язав його і хотів було знову покласти до сумки, проте зупинився.
— Дивися, він замислився, — шепнула Беате і тихенько свиснула: — Скільки місця займуть гроші?
Головний герой фільму продовжував споглядати сумку. Потім перевів погляд на контейнер і нарешті, мабуть, зважившись, різким помахом відправив по високій дузі пакет із пляшкою просто у відкриту пащу сміттєвого бака.
— Троє очок! — заревів Харрі.
— Перемога! — вторячи йому, захоплено вискнула Беате.
— Чорт! — заволав Харрі.
— О ні! — застогнала Беате, від відчаю уткнувшись обличчям у кермо.
— Він має бути десь тут, — сказав Харрі. — Почекай!
Трохи не збивши дверцятами велосипедиста, що перелякано
відсахнувся убік, він бігцем перетнув вулицю,увірвався до «Се-, вен-елевен» і зробив крок до прилавка.
— Коли забрали контейнер? — звернувся він до продавця, поглиненого процесом приготування хот-доґів для двох дівиць із м’ясистими стегнами.
— Якого біса, чекай, своєї черги, — буркнув хлопець, не підводячи голови.
Одна з дівчат обурено заверещала, коли Харрі перегнувся через прилавок і, перегороджуючи шлях молодикові в зеленій сорочці до бутля з кетчупом, схопив його за барки.
— Привіт, це знову я, — сказав Харрі. — А зараз слухай мене дуже уважно, або я засуну цю сосиску тобі…
Жах, що відбився на обличчі молодика, змусив Харрі схаменутися. Він відпустив хлопця і вказав на вікно, через яке тепер було чудово видно відділення банку «Нордеа» на протилежному боці вулиці, яке раніше затуляв зелений контейнер для сміття.
— Коли забрали контейнер? Ну, швидко!
Хлопець глитнув, не сміючи відірвати від Харрі переляканих очей:
— Щойно. Прямо зараз.
— Що означає «зараз»?
— Ну-у… хвилини дві тому. — Очі у нього затягнулися плівкою, як у курки.
— Куди?
— Та я-то тут до чого? Звідки мені знати про ці їхні контейнери?
— Знати.
— Що?
Харрі вже був за дверима.
Харрі притиснув до вуха червоний мобільник Беате:
— Служба прибирання Осло? Харрі Холе, поліція. Де ви розвантажуєте сміттєві контейнери? Так, замовлені приватними особами. «Методика»? А де це? Верксайер Фурулундс-вей в Алнабрю? Дякую. Що? Або в Грьонму? А як мені дізнатися, який…
— Дивися, — перервала його Беате. — Пробка.
Машини утворили нездоланний заслін, починаючи від
Т-подібного перехрестя біля ресторану «Лоррі» на Хегдехаугс-веєн.
— Треба було їхати по Уранієнборгвеєн, — сказав Харрі, — або по Кіркевеєн.
— Який жаль, що не ти за кермом, — парирувала Беате, вивернула кермо праворуч, забралася на тротуар і, нестямно сигналячи, вдарила по газах. Народ ледве встигав одскакувати.
— Алло? — продовжував телефонні консультації Харрі. — Ви щойно забрали зелений контейнер, який стояв біля перехрестя Бугстадвеєн із Індастрі-гате. Куди його повезли? Так, я чекаю.
— Пробуватимемо щастя в Алнабрю, — сказала Беате, відважно закладаючи віраж просто перед носом трамвая. Колеса декілька секунд ковзали по рейках, перш ніж знову знайшли надійне зчеплення з асфальтом. У Харрі з’явилося смутне відчуття дежавю.
Вони вже виїхали на Пілестреде, коли співробітник Служби прибирання знову взяв слухавку і повідомив, що їм так і не вдалося зв’язатися з водієм по мобільному зв’язку, проте, скоріше за все, він прямує в Алнабрю.
— Гаразд, — сказав Харрі. — Можете ви, принаймні, передзвонити в «Методику» і попросити, щоб вони почекали із спорожненням контейнера доти, поки ми… Що? їхній офіс не працює з пів на дванадцяту до дванадцятої? Обережно! Ні, я не вам, я водієві. Ні, моєму водієві!
З тунелю Ібсена Харрі зв’язався з дільницею Грьонланн і попросив відправити патрульний автомобіль на фірму «Методика», проте найближча вільна машина перебувала в цілій чверті години їзди звідти.
— Чорт! — Харрі, не дивлячись, шпурнув мобільний телефон через плече на заднє сидіння і з усієї сили стукнув по торпеді.
Проте, коли на круговому русі між Бюпортен і Плазою Беате проскочила по розділювальній в ледве помітний просвіт між червоним автобусом і «Шеві-ваном», а потім, спустившись із розв’язки сто десятої магістралі, під виск покришок вписалася в крутий поворот на набережній біля Осло-С, Харрі зрозумів, що ще не все втрачено.
— Що за диявол учив тебе керувати автомобілем? — запитав він, упираючись долонями в торпеду; машина тим часом, не зменшуючи швидкості, лавірувала в щільному потоці на трисмуговій магістралі, що вливається в Екебергський тунель.
— Сама навчилась, — озвалася Беате, не відриваючись від дороги.
Посередині Волеренгського тунелю вони наздогнали величезну потворну вантажівку, оповиту клубами вихлопів дизельного палива. Вона неквапливо тяглася по правому ряду, а на її платформі, прихоплений з кожного боку двома жовтими затискачами, красувався зелений контейнер із написом «Служба прибирання Осло».