— Стіни грота стрімкі?
— Місцями вони спадають до води полого. Наче укоси.
— Тому з води можна вийти?
— Так. Там принаймні два таких місця. Ми і скористалися ними. Ми вилазили все навкруги — шукали виходу з підземелля. Пошуки тривали понад добу. Було знайдено багато великих порожнин у стінах, своєрідних печер у печері.
— Є й наскрізні печери?
— Печер багацько, але наскрізних ми не знайшли. Порожнина наглухо закупорена.
— Як же ви опинилися на волі?
— Виплив через той самий тунель. У мене був аварійно-рятувальний респіратор.
— А де він починається?
— Тунель?
— Так. Звідки вхід до гроту?
— Із зюйда.
— Тобто з протилежного боку… Я хочу сказати: база міститься з норду від скелі?
— Так..
— Які глибини в гроті під час повноводдя?
— Там дуже глибоко.
— Скільки.
— Футів триста. Може й більше… Вибачте, дуже паморочиться в голові. І біль — знову той самий дикий, нелюдський біль!.. Дозвольте мені заснути.
— Розмову треба вести далі! — твердо сказав Абст. — Пане Кан, будь ласка…
— Так, так, — мовив Кан. Він по-дружньому торкнувся рукою Бретмюллерового коліна. — Ще кілька запитань, і ми підемо. Тоді ви зможете добре відпочити. Нумо добре подумайте і скажіть нам ширину тунелю. Чи можна пройти в грот на підводному човні?
— Ви ж знаєте, що трапилося з моїм! — з болем скрикнув Бретмюллер. — Невже надішлете туди інший? Проникнути на човні в грот неможливо. Хіба що водолаз сяде верхи на його штевень і керуватиме стерновим… Ні, ні, це неймовірно!
— Яка довжина тунелю?
— Півкабельтова чи трохи більше… — Бретмюллер раптом розсердився. — Та що ви все про тунель і грот? А корабель? А люди? Що з ними, де лежать їхні кістки, це вас не обходить?
Настала тяжка пауза.
— Годі, Бретмюллер, — ніжно сказав Абст. — Ми розуміємо ваш стан. Співчуваємо… Намагайтесь не хвилюватися, вам це шкодить.
Кан сидів, не відводячи очей од хворого, щось напружено обмірковував. Губи його ворушилися, пальці на руках тремтіли, наче він розмовляв з собою. Ось він нахилився вперед, виставив долоні.
— До вас ніхто не був у гроті? Ви не побачили там чиїхось слідів?
— Не поспішайте з відповіддю, — встряв Абст, — якнайкраще пригадайте, не помиліться.
Бретмюллер похитав головою.
— Зовсім ніяких людських слідів у гроті? — перепитав Кан.
— Ні.
— Ви сказали, у вас був дихальний апарат… Один?
— Апаратів було багато, на всю команду. Та я не міг дозволити скористатися ними. Я мав суворий наказ: на базі ні за яких обставин не повинні знати, що біля неї був німецький човен. Аби люди випливли в респіраторах… Коротше, я виконав наказ!
— Так ви самі знищили човен і весь екіпаж?! — скрикнув Кан.
— Сам! — Бретмюллер упав на ліжко, уткнувся лицем у подушку й лупцював по голові спотвореними руками. — Я сам знищив корабель, утопив людей. Навіщо? В ім'я чого? О, будьте ви прокляті!
Кан нахилився до Бретмюллера, взяв його за плечі, потряс.
Несподівано хворий замовк.
— Обережно! — гукнув Абст.
Та було пізно.
Бретмюллер скочив з ліжка, схопив Кана за шию. Обидва впали на ліжко, й Кан побачив біля себе оскалене лице божевільного.
Він скрикнув і знепритомнів.
Смакуючи, Кан кілька разів ковтнув і відкинувся в кріслі.
— Смачна кава! — мовив він. — Таку я куштував, здається, в Марокко.
Абст тихо розсміявся.
— Цей рецепт звідти й вивезено!
І він довго розповідав, як перехитрив у Танжері власника портової кав'ярні, який пильно оберігав свій секрет приготування найкращої в місті кави. Пригода була весела, Абст діяв дотепно, і тепер співрозмовникам було з чого посміятися.
Вони знову були в кабінеті господаря острова, куди Абст привіз свого шефа після пригоди під час Бретмюллерового допиту. Кан чимало перетерпів, і Абст намагався розважити його, заспокоїти.
Звичайно, в критичний момент Абст захистив начальника. Але це коштувало життя командиру «Випери», якому він розтрощив голову ручкою пістолета, — напад був несподіваний, небезпека для шефа велика, і Абст діяв автоматично. Тепер він шкодував: втратив витримку, поквапився. Мозок божевільного спотворено, плани щодо його дослідження, найцікавіші плани, на які покладалося стільки надій, розсипалися на порох!
Кан замислився, спохмурнів. Він сидів, скоцюрбившись у кріслі, неуважний, млявий.
— Ви все ще нездужаєте? — співчутливо запитав Абст.