Потім «Зеевольф» рушив на південь і переплив Панамський канал. Опинившись у Тихому океані, він узяв курс на Австралію, Гавані, острови Гільберта та Санта Крус — такі етапи цього складного переходу. Поминувши Нові Гебриди, доктор Абст подолав зі сходу на захід Коралове море. Він майже досяг мети: перед бушпритом «Зеевольфа» простягався Великий Бар'єрний риф. Починався приплив, і величезні вали з гуркотом розбивались об коралові стіни цього найбільшого чуда природи.
Тут, біля Великого рифу, відомого своїми неповторними скарбами та барвами океанської флори і фауни, Артур Абст вирішив спуститися кілька разів під воду.
І перший же день став для нього згубним.
Ясного сонячного ранку доктор Абст надів акваланг і пірнув у глибінь. За кілька хвилин після пробного занурення він виринув, і тоді з борту яхти йому подали легкий підводний буксирувальник з укріпленою на ньому кінокамерою. Випробувавши їх, плавець знову пірнув.
Сонце підіймалося все вище. Докторова дружина фрау Бригіта читала на палубі. Єдиний матрос яхти сидів поблизу і дрімав. Був штиль. Тільки легкий зиб колихав море. Здавалося, ніщо не віщувало лиха.
А воно насувалося.
Минуло хвилин десять, потім ще стільки ж. Бригіта Абст почала непокоїтися. Хвилини збігали, і тривога зростала, хоч було відомо, що трибалоновий акваланг Артура Абста дає можливість бути під водою тривалий час.
Минуло три чверті години. Фрау Бригіта кинула книжку й наказала матросові принести їй респіратор, щоб спуститися до доктора.
Матрос, подав їй маску і ласти, допоміг надіти балони.
Та фрау Бригіта не залишила яхти, бо цієї миті доктор Абст сплив. Він ледве тримався на воді і знаками просив допомоги.
Матрос кинувся в море, підтягнув потерпілого до яхти. З борту йому допомагала фрау Бригіта.
Коли Артура Абста підняли на палубу, він був непритомний. Фрау Бригіта побігла до каюти по кофеїн, а матрос почав робити господареві штучне дихання, вважаючи, що доктор отруївся вуглекислотою, яка була в погано відфільтрованому повітрі акваланга.
Принесли шприц. І тут сталося непоправне. Тільки-но голка торкнулася шкіри потерпілого, він судорожно зігнувся, перекотився через низький планшир і зник під водою.
Тривалі пошуки не мали наслідків — у цьому місці, на межі материкової обмілини, коралова стіна рифу стрімко сягає на величезну глибину.
Так загинув ветеран і герой війни, дослідник і спортсмен доктор Артур Абст.
Безодня зберігає таємницю благородного сина нації.
Провадиться суворе розслідування.
Карцов відклав газету. Артур Абст!.. Скільки ж йому було під час війни? Щось близько тридцяти. Тридцять чи трохи більше. Отож, нині було б майже п'ятдесят?.. Так, на фото — чоловік, здоровий, але вже літній. У нього розчесане на проділ блискуче темне волосся, високе чоло, трохи скошене до тім'я. Ніс, підборіддя, овал обличчя — бездоганні. Однак усе псує одвисла, начебто безвольна нижня губа. Навіть на фото видно, яка вона млява й мокра. А в маленьких Абстових зіницях причаїлася холодна, обачлива жорстокість.
Перед Карцовим постає фінал їхнього бою.
Зелений мерехтливий сутінок.
Кров, що витікає з рани на стегні, тут, на п'ятнадцятиметровій глибині, теж зеленкувата.
І — Абст, котрий не чинить опору і тоне.
Карцов не раз хотів розповісти людям про Абста. Все пережите в «І—W–І» — підводному Абстовому лігві — плюс трофейні документи абвера[3] та СД[4], з якими йому довелося ознайомитись, — усе це створювало досить вичерпну картину.
Він брався за перо. Але увагу відвертали невідкладні справи, і записи лягали до шухляди столу. Крім того, Карцов був певен, що остаточно розрахувався з Абстом. Виявилось, помилка: якимось чином Абст вижив і помер тільки недавно.
Та, можливо, не варто ворушити старе? Скільки навколо нового, цікавого!..
Ні, варто!
На захід від Ельби на всі заставки вихваляють фашистів: і зразка 1933 року, і сучасних. Оголосили ж Абста мало не національним героєм!
Абст уже нікому не вчинить зла. Та в нього чимало однодумців, які живуть, діють, пориваються до атомної зброї, до влади.
Треба розповідати людям про чорні справи гітлерівців, завдавати фашистам удар за ударом, доки не щезне з лиця землі останній прихильник свастики.
Ці записки — відповідь на некролог у газеті «Курір».