— Глюк! — підвищив голос Абст.
Викликаний вийшов із строю.
— Кажіть!
— Обермаат Йозеф Шустер працював разом зі мною, — твердо сказав Глюк. — Нас було троє на озері: Шустер, Руприх і я. Ми атакували катер, в якому сидів пан Фрідріх Кан.
Рожеві Канові щоки потемнішали. Він витяг хусточку, витер нею обличчя, засунув хусточку в кишеню і знов оглянув стрій. Він бачив: плавці здивовані, у декого в очах мерехтять веселі іскорки.
— Руприх! — пронизливо крикнув він.
Третій плавець вийшов зі строю, пристукнув каблуками.
— Я матрос Конрад Руприх!
Кан подивився на нього. Руприх був здивований, розгублений не менше, ніж Шустер.
— Так, так! — гнівно мовив Кан. — Ви, я бачу, теж запевнятимете, що провели ніч у морфеєвих обіймах і нічого не знаєте?
Руприх розгублено мовчав.
— Відповідайте начальникові! — наказав Абст.
— Це правда, я спав, пане корветен-капітен, — сказав плавець. — Ми втрьох живемо в одному кубрику — обермаат Шустер, штабс-боцман Глюк і я. — Тепер Руприх дивився на Фрідріха Кана й звертався до нього. — Ми давно дружимо. Наші ліжка поряд. В їдальні їмо за одним столом… Відбій був, як завжди, о двадцять другій годині. Ми лягли разом, я це добре пам'ятаю. Ми вже були в ліжках, коли до кубрика завітав корветен-капітен — він часто приходить до плавців… От і все. Я спав як убитий. Вранці, коли прокинувся, на ліжках лежали всі троє.
— І штабс-боцман Глюк?
— Я перший розплющив очі, а він ще спав. Хропів так, що деренчало скло в ілюмінаторах. Все це правда, можу заприсягтися!
— Зрозуміло! — скипів Кан, знову витягаючи хусточку й витираючи піт, що вже юшив йому по щоках. — Мені все зрозуміло. Як кажуть, справа цілком ясна. Звичайно, я певен, що ваші слова — чистісінька правда. Вночі, поки всі ви мирно хропіли в ліжках, якийсь привид просвердлив дірки в днищі мого катера і до того ж украв перо керма. А потім вискочив з-під води на борт моторки, вчепився мені в груди, підняв над головою ніж!.. Йолопи, ви діяли прекрасно! Я вельми задоволений. Більше того, пишаюся такими хлопцями. І все, що мені треба, це подякувати вам за службу… Глюк, підтвердіть мої слова!
— Все було так, як ви зволили розповісти, — твердо сказав плавець.
— Слава Всевишньому! — Фрідріх Кан звів очі до стелі. — А то я вже почав думати, що й справді з глузду з'їхав у вашій компанії… Ну, а тепер скаже старший. Корветен-капітен Абст, спробуйте пояснити, що означає дурна поведінка ваших людей. Кажіть і знайте: винні матимуть по заслузі!
Абст, що досі стояв у позі напруженого чекання, ніби прокинувся.
— Обермаат Шустер та матрос Руприх казали правду, — мовив Абст. — Вони дійсно спали й нічого не знають. Катер атакував штабс-боцман Густав Глюк. Пане Фрідріх Кан, ви будете вражені, та цей плавець діяв сам!
Начебто вітер дунув по кімнаті. Стрій хитнувся і знову завмер.
— Проте ви не повинні звинувачувати Глюка, — вів далі Абст. — Сказавши вам неправду, він виконав мій наказ… Це так, штабс-боцман?
Глюк, що не зводив з Абста широко розплющених очей, судорожно ковтнув і переступив з ноги на ногу. Абст знову звернувся до начальника:
— Отже, я один винен у тому, що вас ввели в оману. Я визнаю це і готовий понести кару.
— Але навіщо ви зробили таке? — запитав Кан. — Чого прагнули?
— Я поясню… — Абст зачекав, обвів очима плавців. — Люди, що вишикувалися перед вами, — майбутні герої. Настане час, і весь світ схилить голови перед їхніми подвигами в ім'я фюрера і німецької нації. Мені дуже хотілося, щоб вони сподобалися вам. І от, готуючись до нічної перевірки, я дозволив собі маленьку брехню. Вам доповіли, що вночі на озері діятимуть троє. Я ж надіслав одного, бо знав — він упорається, і ви залишитесь задоволені. І подумав: тим більше ви здивуєтесь, коли з'ясується, що не троє плавців, а всього-на-всього один диверсант так блискуче працював під водою, атакуючи катер. Ось пояснення моїх дій. Ще раз прошу пробачення. Але далебі занадто велике було прагнення заслужити вашу похвалу.
Абст замовкнув.
Кан подивився на Глюка. Той стояв похнюпившись, розгублений і спантеличений. Ні, у всьому цьому була якась таємниця. Абст розповів не все.
— Гаразд! — буркнув Кан.
Відтак, повернувшись, він вийшов з кімнати.
— Розійдись! — одразу ж скомандував Абст. — Глюк, ви підете зі мною.
Коли Абст повернувся до свого кабінету, Кан сидів у кріслі біля каміна, неуважно крутячи в руках олівець. Побачивши Абста, він стрімко підвівся, кинув олівець в куток.
— Підійди! — наказав він.