Абст підійшов.
Кан узяв його за плечі.
— Розповідай, як усе трапилось. Я не вірю, що Глюк був сам.
— І ви не помилились. — Абст посміхнувся. — Проти катера працювало три диверсанти.
— Хто ж?
— Ті самі люди.
— Це серйозно? — тихо мовив Кан. — Чи ти й зараз зводиш брехню на брехню?
— Цілком серйозно.
— Як же все сталося?
— Було так, як доповів Глюк. Його супроводжували Руприх та Шустер.
— Але вони заперечують це! Значить, брехали?
— Вони не брехали. — Абст зітхнув. — Вони забули…
— Забули про те, що протягом трьох годин бовталися в холодній воді?
— Вони були у воді близько чотирьох годин.
— І… забули?!
— Геть усе забули.
Абст посадовив начальника в крісло, сів сам.
— Це найважливіше з того, що я хотів показати вам. Наслідок багаторічних пошуків, розчарувань, сподівань. Підсумок гарячої, несамовитої праці… Іскра щастя блиснула зовсім недавно. Я здійснив десятки експериментів, раніше ніж повірив, що таке можливе! У клініці ви бачили, чого я досяг у дослідах над командиром «Випери». А на озері вам показали дію нашого препарату. Ви були присутні при новому експерименті. Більше того, стали його учасником.
— Що це за препарат? Він впливає на пам'ять? Людина втрачає її назавжди?..
— На жаль, на певний час.
— Як?
— Я впорскую препарат плавцеві. Ніяких помітних змін у психіці, фізичному стані. Препарат впливає тільки на центри мозку, що регулюють пам'ять. В пам'яті настає провал. Людина не пам'ятає, де була, що робила. До того ж, вона втрачає волю.
— І це надовго?
— На жаль, ні! Тривалість стану, коли людина втрачає пам'ять і наче перетворюється на живу машину, не перевищує чотирьох-шести годин.
Абст схопився з крісла, швидко підняв над головою кулаки.
— А мені треба, щоб таке тривало місяці, роки, можливо, все життя! — вигукнув він. — Уявіть: тисячі й тисячі людей, чий інтелект не такий вже цінний для нації, піддаються впливові спеціальних препаратів у лабораторіях, клініках, лікарнях… Ви тільки подумайте: солдати, які не розмірковують і, звичайно ж, ніколи не повернуться спиною до ворога! Ідеальні робітники — живі придатки до верстатів, до тракторів і сіялок на ланах, працьовиті й покірливі. — Абст зробив перепочинок, похитав головою. — Та це, звичайно, тільки мрії…
— Однак ти вже багато чого домігся, — похвалив Кан. — Вплив ліків можна перевірити на будь-кому?
— Так!
— І за будь-яких обставин?
— Мабуть, що так. Препарат не діє на неврастеніків, на людей з підвищеною збудливістю. Певна річ, серед моїх плавців таких нема.
— Як було «оброблено» Шустера й Руприха?
— Я впорснув їм препарат після того, як ви вирішили провести нічний огляд на озері.
— А Глюк?
— Його я не чіпав. За чверть години, коли Шустер і Руприх були, як кажуть, «готові», вони дістали завдання. Повернувшись з озера, плавці лягли спати. Як вони поводилися потім, ви вже знаєте. Щодо Густава Глюка, то…
— Стоп! Ти лишив його разом з усіма?
— Що ви, шеф! Він у сусідній кімнаті. Для надійності я замкнув його. Він буде там, доки ми з вами не поговоримо. Та й взагалі за нього можна не турбуватись. У Глюка медаль за проплив через Ла-Манш і… п'ятнадцять років каторги за «мокрі» справи. З каторги його визволив я. Він чудовий пірнальник, — вів далі Абст. — Перший опанував керовану торпеду та буксирувальники. І повторюю: він надійний, бо знає, що завжди може попасти назад у тюрму.
Кан кивнув.
— Я б хотів повідомити ще дещо, — сказав Абст. — Бачте, препарат — це тільки один напрямок досліджень, точніше, тільки один із шляхів для досягнення мети.
— А їх кілька?
— Мабуть, є і другий шлях.
— Який саме?
— Хірургічне втручання в діяльність людського мозку. Було б занадто довго пояснювати подробиці, та вас вони й не цікавлять. А ідея така: якщо хірургічний інструмент в змозі впливати на хворий мозок, то в принципі він же здатний розв'язати завдання й прямо протилежне.
— Тобто вплинути на якість центра здорового мозку?
— Так, саме так, — Абст понизив голос. — Можу сказати: експерименти вже розпочато, і вони підбадьорюють. Але бракує матеріалу. Надсилають мало і не завжди те, що годиться. Мені потрібні здорові люди, сповнені енергії, сил. А я одержую табірників, що ледве тягнуть ноги.
— Тепер зрозуміло, чому на озері ти розпочав розмову про чеських водолазів.
Абст кивнув.
— Зачекай. Скоро матимеш скільки завгодно матеріалу: війна не за горами.
— Я покладаю великі надії на полонених!