Все це відбувається на борту лінкора, в салоні, де тиждень тому надміру самовпевнений капітан-лейтенант влаштував ставку віч-на-віч Карцова та Абста. Відтоді Карцов не бачив цього офіцера: допитували плавця, виловленого в бухті, чини морської контррозвідки. З тими, хто перебував під слідством, вони розмовляли по десять-двадцять годин підряд, були ввічливі, пригощали кавою та сигаретами і… не вірили жодному слову з того, що він повторював і повторював, спершу гаряче і запально, а потім, у міру того, як втрачав надію, дедалі байдужіше і млявіше.
Вони беззаперечно встановили: в бухті, біля молу, в одну й ту саму хвилину вартові помітили, а патрульний катер виловив двох диверсантів — чоловіка, який сидить оце перед ними, і його партнера. Той, другий, був у гумовому костюмі, мав кисневий прилад для дихання під водою. Відповідаючи на запитання слідства, він установив особу свого колеги, засвідчив, що тому було доручено мінувати крейсер. І справді, незабаром корабель злетів у повітря. Випадок допоміг втекти чоловікові в гумовому костюмі. Той, що лишився, мусить відповідати за диверсію.
Карцов сперечався, пояснював смисл Абстових свідчень, але старший слідчий, літній чоловік у чині майора, був непохитний.
— А що коли припустити протилежне? — казав він. — Вас затримали, ви знаєте: з хвилини на хвилину під корабельним кілем вибухнуть заряди. Тому ви прикидаєтесь ягням, усе звертаєте на товариша. І ось ми бачимо ваші вирячені очі, сповнені жаху, чуємо схвильований голос: «Крейсер! Рятуйте крейсер!». Ви ж чудово знали: вибух неминучий, уже ніщо не врятує корабель!
— Я кажу правду, я радянський моряк.
— Мені ще не доводилося бачити радянських моряків, які татуїрували б на своїй шкірі німецькі імена, та ще латинськими літерами.
— Я все пояснив.
— Вигадали, хочете ви сказати!
— Пояснив.
— А це як поясните?
Карцову показали радіограму. Виявляється, вони все-таки радирували на материк, а звідти було зроблено запит у Москву. І ось відповідь: командування радянського Військово-Морського Флоту засвідчує загибель корабля згаданого класу з усім екіпажем такого-то числа, в такому-то квадраті. Засвідчено також прізвище лікаря. А в кінці сказано: «На лівій руці капітана медичної служби Кирила Карцова татуїровки не було».
— Ні в штабі флоту, ні навіть у штабі з'єднання, до якого входив мій корабель, не могли знати про татуїровку.
— Хто ж знав?
— Мало хто. Вона біля самого плеча — щоб показати її, я повинен скинути кітель, сорочку.
— Хто ж міг знати все-таки про татуїровку? — наполягав слідчий. — Відповідайте, я даю вам змогу виправдатися.
— Члени екіпажу корабля, де я проходив службу.
— Люди «вашого» корабля, які нині мертві? — Слідчий не приховує глуму. — Ви маєте рацію, це дуже хороші свідки. Чи не рушити за їхніми свідченнями у нептунове царство?
— Та я напам'ять перелічив увесь екіпаж мого корабля, назвав імена людей, їхні флотські звання, навіть вказав приблизно вік кожного. А ви не визнали за потрібне передати в Москву цей найважливіший доказ того, що я — це я!..
— Мені здається, що корабель, про який ідеться, ваші колеги не потопили, а захопили. Люди з нього загинули або попали в полон. Така сама доля спіткала і корабельного лікаря. Хто міг завадити вам, розвідникові й диверсантові, визубрити два-три десятки імен? Фашисти можуть утяти й не таку штуку!
— Ще аргумент: ви бачите, як добре я знаю російську мову; було запрошено перекладача, і він…
— Не гірше ви знаєте й німецьку.
— Прошу вас, надішліть у Москву моє фото!
— Не бачу сенсу. А втім, якби я й хотів, це неможливо.
— Чому?
— Більд з метрополією не працює. Літаки туди не літають. Лишається надіслати з випадковим судном. Довго. За цей час ви стільки встигнете!..
— Утечу?
— В усякому разі, спробуєте.
— Але ми на острові.
— Еге, не вдавайте з себе жовторотого!.. Старшина Дінкер, якого було призначено невідтупно стерегти вашу персону, вчора прийшов з проханням. Він, бачите, сумнівається у тому, що ви німець. Ось і завітав просити старанно в усьому розібратись… А Дінкер втратив на війні батька. Від самого слова «наці» його кидає в жар. І цього хлопця ви змогли обкрутити круг пальця й прибрати до рук! Звичайно, він чесно про все доповів. Можу повідомити: ви його більше не побачите. Дінкерове місце займе матрос Джабб. Він виловлював вас із води. Він чув, як вас викрив ваш же колега. Словом, мені здається, що Джабб саме той чоловік, який потрібен для нагляду за такою хитромудрою бестією, як ви. Спробуйте навести йому полуду на очі, доможіться цього, і я скажу: ви сам диявол!.. А втім, завтра вашу справу буде закінчено.